— Я розумію, що зараз, можливо, не зовсім слушний час для офіційних візитів, — тихо промовив він. — Але обставини вимагають цього. Ці вихідні ви, Кайє, проведете в палаці Ембрії. Ваш чоловік наполягає на вашому приїзді.

 

Сміт дістав із кишені невеликий, обтягнутий оксамитом футляр і поклав його на тумбочку біля квітів.

 

— Це артефакт телепортації. Я мав би віддати вам це вчора.

 

Сьогодні вихідний… я маю вже бути в Девіана. Принаймні він так би хотів. 

 

Девіан. Мої думки миттєво переключилися на чоловіка. Він не прийшов сам. Наказав іншим, щоб передали артефакт. Розрахував усе холодно й дистанційно. І я зловила себе на дивній думці: а що насправді краще? Те, що він не прийшов, даючи мені спокій, чи його раптові появи без попередження, які пахли розкриттям моїх таємниць?

 

Ректор збирався йти, але раптова цікавість, змішана з бажанням відтягнути думки про майбутній перехід в Ембрію, змусила мене поставити питання, яке давно крутилося в голові.

 

— Ректоре Сміт... — покликала я, і він зупинився, напівобернувшись. — Можна запитати? Яким був Девіан, коли навчався тут, в академії?

Новий розділ уже в ваших бібліотеках:

Академія для небажаної королеви

Для звʼязку зі мною:

Мій інстаграм

Мій ТікТок

Мій Facebook