Хлопці підозріло переглядаються між собою. Вони наче ведуть німу бесіду, якої я не чую. Цікаво, як це бути двійнятами? Чи правда, що вони добре розуміють один одного без слів? 

- Ми ще не придумали, - каже Денис і потирає перенісся. Він робить це точно як я, і це так дивно, дивитись на свою маленьку копію. Лише в цю мить усвідомлюю, як вони схожі на мене. - Але ми обов'язково щось вигадаємо.

- Тоді пропоную вам піти за столик і починати вигадувати, як я маю реабілітуватись перед вами. Можете вимагати все, що забажаєте.

Відчуваю, що я знайду з ними спільну мову. Головне, знайти підхід.

- А можна мені велосипед, - каже Максим.

- Ти що? Нащо таку дрібницю просити? - штовхає його в плече брат. - Треба вигадати щось дуже незвичне. Що ні в кого такого нема.

- А у вас немає велосипедів? - дивуюсь.

- Є, але вони дівчачі, - кривиться Максим. - Нам сестри двоюрідні свої віддали. Мама обіцяла, що купить нові, але коли це буде, - важко зітхає. 

Не розумію, Невже в Аліни така скрута? А як тоді пояснити, що діти навчаються в дорогій приватній школі? Я думав, у неї все дуже добре з фінансами. Потім згадую інцидент у моєму ресторані. Виходить, вона не просто забула гроші, значить вона справді не може собі дозволити жити на широку ногу. 

- Я куплю вам велосипеди, - обіцяю, а Денис незадоволено зиркає на Максима, напевно думає, що їм більше нічого не перепаде. - Це буде обов'язковий подарунок. Але ви все одно можете подумати над тим, чого ви ще хочете.

Діти радіють, розуміють, що вони натрапили на золоту жилку. Тепер вони охоче йдуть до столика, де їх чекає офіціантка, щоб виконати усі їхні забаганки. 

- Побудьте тут, а я повернусь до вас через пів години, - кажу і насмілююсь торкнутись їхніх голів.

Вони навіть не реагують, відразу припадають до тістечок. 

Ще раз оглянувши дітей, прямую до дверей, де нетерпляче мене чекає Стас. Він знервований, бо всі його сплановані дії зіпсовані. Не завжди буде як він хоче. І не можливо все передбачити. Я радий, що хоч якось зумів домовитись з хлопцями і вони більше не влаштовують істерик.

- Преса починає розходитись, - в голосі Стаса докір.

Таке відчуття, наче я їм щось винний. 

- Хто хоче сенсацію, дочекається, - не стримуюсь від металевого тону. - Не забувай, це мої рідні діти. Чи ти хочеш, щоб я відносився до них як до предметів?

- Ні, але ж ти розумієш, для чого ми тут, - блискає очима. Все, що його цікавить, це робота. Тому ми так гарно співпрацюємо, бо я такий самий. Але десять хвилин тому щось переламалось в мені і тепер не впевнений, що продовжуватиму йти напролом. 

- Розумію, - ціджу крізь зуби. - І шкодую, що повівся на твою ідею. Хлопці ще маленькі, вони не мали все так дізнатись. Я не подумав, і це моя провина.

Стас розширює від подиву очі, не сподіваючись на таку мою відповідь. Так, я ж ніколи ні про кого не турбуюсь. Завжди роблю так, щоб мені було вигідно. Але зараз ситуація змінилась. Я тепер батько і треба думати не тільки про себе.

Виходжу до репортерів і намагаюсь якомога чесно відповісти на всі їхні питання. Кажу все як було, не вигадую нічого зайвого. Звичайно, лише про те, що вимагав зробити аборт, промовчую. Якщо таке ляпну, зарию сам себе. 

- Я не знав про дітей донедавна, - відповідаю стримано на чергове питання. Вони наче ті папуги, повторюють майже одне і теж. - Ми з їхньою мамою розійшлись і більше не зустрічались. Так, я буду визнавати їх своїми і запишу офіційно Стрілецькими. Ні, я не буду відсуджувати у матері дітей. Так, я буду з ними спілкуватись і допомагати усім, чим потрібно.

Я довго ось так відповідаю, поки нарешті вони не заспокоюються. Перепитали все, що можна було і на кожне питання я відповів. А от на вимогу вивести дітей, щоб ще їх розпитали, я категорично відмовляюсь. Це вже занадто. Дітям вистачає того, що вони сьогодні дізнались.

Нарешті все закінчується. Стас залишається, щоб розігнати репортерів, а я повертаюсь до хлопців. Поки йду до столика, витягую з кишені телефон, мене наче тягне подивитись. І не дарма. Бачу пропущені від Аліни. Звук був скручений і я не чув, що вона дзвонила до мене разів десять.

Лише можу уявити, яка вона зараз зла. Відчуваю, що буде буря, і м’ячі від хлопців, це лише квіточки.

https://booknet.ua/reader/spadkomc-mera-b429533?c=4648058&p=1