Головна вразливість ідеї існування "традиційних цінностей" полягає в тому, що їх часто подають як такий собі застиглий у часі, ідеальний моноліт. Насправді ж те, що сьогодні називають "традицією", зазвичай є лише штучно вихопленим зрізом із минулого. Найчастіше — кінця XIX століття. Тільки цей зріз адаптують під сучасні політичні потреби.
Так, основою закликів до збереження "традиції" проголошується насамперед боротьба з одностатевими стосунками, але що примітно — вона ніколи й ніде цим не обмежується!

Борці за "традицію" часто заявляють, що одностатеві стосунки — це "західний вплив", який руйнує наші споконвічні скріпи. Але історія України свідчить про протилежне! Судіть самі, закони країн спрямовані передусім на те, з чим намагаються боротися і що реально бачиться проблемою. У традиційному українському праві, наприклад, у тих самих Статутах Великого князівства Литовського, взагалі не було окремого жорстокого переслідування за одностатеві зв'язки, як це було в тогочасній Західній Європі. Жорстке й жорстоке кримінальне переслідування, системна гомофобія були вкорінені на території України спочатку кримінальним уложенням російської імперії, а згодом — радянським сталінським режимом (кримінальна стаття за "мужоложство" від 1934 року).

Чи не бачите ви тут парадоксу? Борючись з одностатевими стосунками заради "незалежної традиції", насправді захищають тоталітарну радянську та імперську спадщину, яка знищувала будь-яку свободу особистості!

Ідея боротьби за "традицію" будується на тому, що це "хвороба" або якесь "соціальне зараження", тобто щось, що можна вилікувати або заборонити. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) виключила гомосексуальність зі списку психічних розладів ще 1990 року. Щобільше, Національна академія наук України та провідні медичні інститути світу давно визнали, що орієнтація людини — це вроджена біологічна варіація людської природи, така сама, як, наприклад, ліворукість. І намагатися заборонити її — це все одно що на державному рівні боротися з шульгами, що, до речі, теж робили в СРСР, насильно переучуючи дітей, і це я знаю з власного досвіду.

Утім, головні аргументи, окрім гріховності, дещо інші. Це шкода економіці та демографії. Консерватори стверджують, що борються за демографію, за майбутнє країни! Це гучна заява. Хоча абсолютно незрозуміло, яким чином заборони мають змусити гомосексуальну людину створити щасливу гетеросексуальну родину й нарожати дітей? Хіба насильницьке спонукання до цього не породжує лише зламані долі, фіктивні шлюби та домашнє насильство? Чи, може, з ними не треба боротися, оскільки вони і є "традиційними"? Мало того, дехто доходить до закликів заборонити взагалі давати батьківські права людям, які перебувають в одностатевих стосунках. Якою саме турботою про дітей це продиктовано? Якщо всі так упевнені, що виховання існує і залежить лише від особистого прикладу, то звідки беруться педофіли, маньяки, убивці? Ніхто не каже про відсутність впливу, але чи тільки сюди варто так пильно дивитися?

Країна, яка робить своєю ідеологією ненависть і обмеження, втрачатиме найцінніший ресурс — людей. Талановиті вчені, IT-фахівці, підприємці та митці просто виїжджатимуть туди, де їхні права захищені. А боротьба за демографію — це не запровадження заборон, а пошук заохочень і надання можливості цих дітей фізично народити, виростити й утримати! За кожною цифрою стоїть людська доля. І для сучасної України боротьба з одностатевими стосунками — це крок назад від європейської інтеграції до ціннісної моделі сучасної рф, де гомофобію зведено у ранг державної релігії.
Убогість цієї боротьби в тому, що вона шукає ворога там, де його немає, перемоги над тим, що перемогти неможливо. Замість того щоб спрямовувати енергію на реальні проблеми суспільства (корупція, демографічна криза через війну, економіка), консерватори воюють із коханням та приватним життям громадян, копіюючи найгірші практики тоталітарного минулого.

А якщо апелювати до існування пропаганди, до нав'язування якихось стосунків, то це видається якимись дивовижними страхами. Стверджують, ніби вже сам марш на вулиці, розповіді про "це" змушують підлітків негайно кинути все, щоб спробувати. Але ж це ще й смішно! Для молоді немає нічого більш привабливого, ніж заборони! Якщо консерватори хочуть, щоб підлітки масово зацікавилися ЛГБТ-тематикою, це і є найкращий спосіб — кричати про неї на кожному кроці, вводити кримінальні статті, цензурувати інтернет, вішати ярлики та впроваджувати заборони! Підлітковий бунт влаштований однаково за всіх часів: якщо дорослі казатимуть, що кудись не можна, підліток розіб'ється, але обов'язково подивиться, що ж там таке приховують! Тому борці з "пропагандою" власними руками створюють навколо теми ореол небезпечного, романтичного й привабливого протесту.
А сама ідея того, що орієнтацію можна "нав'язати" рекламою чи маршем, украй сміхотворна. Гетеросексуальність існує в мейнстримі 24/7, ми з народження живемо у світі, де фільми, серіали, книги, реклама та приклади навколо показують гетеросексуальні стосунки. Але якби орієнтацію можна було просто навіяти оточенням, ЛГБТ-людей просто вже не існувало б — вони б усі поголовно виростали гетеросексуальними під тиском усього цього.
Орієнтація — це не мода. Не можна побачити райдужний прапор і подумати: "О, прикольно, дай-но я повністю зміню свою біологію, потяг і вподобання". Це так не працює.
І марш — це не вербування, це проста вимога безпеки. Часто марші рівності змальовують як такий собі карнавал зазивал, але в контексті України це виглядає зовсім інакше. Для ЛГБТ-спільноти, включно з військовими на фронті, марші та правозахисні акції — це не "розповіді про це" заради розваги. Це публічна заява про те, що всі ці люди — громадяни цієї країни, вони теж її захищають, але хочуть мати ті самі базові права.
Страх, що підліток побачить колону людей, які вимагають рівних прав, і негайно "заразиться", видає глибоку неповагу до інтелекту самої молоді, сприйняття її як бездумного пластиліну, у якого немає ні власних мізків, ні критичного мислення. Невже питання про те, що ця молодь буде працювати, як зможе зробити нашу країну кращою в нинішніх умовах, для когось не на часі? Якщо ви так переймаєтеся демографією, боріться зі зниженням рівня життя, відсутністю доступного житла для молодих сімей та якісної медицини. Саме це, а не чиясь орієнтація, змушує людей відкладати народження дітей або виїжджати з країни.

Утім, насправді хотілося більше поміркувати про "традиційні цінності" у правовому контексті. Адже якщо подивитися на історію України, стане очевидно: традиції постійно змінювалися, адаптувалися і часом повністю суперечили тому, що вкладають у це поняття сьогодні. Сьогодні під традиційною родиною розуміють винятково моногамний союз чоловіка та жінки, де шлюб укладається раз і назавжди. Але на території України це було далеко не так. До хрещення Руси-України нормою було багатоженство, зокрема й для правителів. У князя Володимира до прийняття християнства, за літописами, було кілька дружин і сотні наложниць у Вишгороді, Білгороді та Берестові. Перехід до моногамії був продиктований геополітичною вигодою та тиском Візантії. Припускаю, що комусь дуже хотілося б повернути цю традицію, до того ж більшість заможних людей так і живуть, навіщо тоді декларувати інші норми?

А от за козацьких часів (XVII–XVIII століття) розлучення не було чимось немислимим, і ставлення до жінки у нас було значно поважнішим, ніж те, чим ми від деяких "сусідів" відрізнялися. В українських судах того часу розглядалося безліч справ про розірвання шлюбу. Причини бували різними: від "не зійшлися характерами" до "лютості" (домашнього насильства). Жінки в Україні могли виступати ініціаторками розлучення, вимагати повернення приданого і вигравали ці суди, що вщент руйнує міф про абсолютно безправну жінку в "традиційному" українському суспільстві. Але ж потім усе стало інакше!
І сьогодні часто якусь "традицію" асоціюють саме з повним підкоренням жінки чоловікові в дусі болотного "Домострою". Але ж українська правова традиція розвивалася абсолютно інакше! Статути Великого княжества Литовського діяли на більшій частині території України. Згідно з ними і шляхтянки, і міщанки мали колосальні на ті часи майнові права. Жінка мала право на свою материнську частку, могла володіти грошима й землею, продавати її, дарувати та заповідати незалежно від чоловіка. І якщо чоловік тринькав її майно, вона могла подати на нього до суду! Тому наша історична традиція — це повага до прав особистості та автономії! Повага, а не сліпе підкорення патріархальному укладу.

"Традиційні цінності" часто прив'язують до релігійного канону. Однак українська культура століттями демонструвала дивовижну гнучкість, а зовсім не догматизм. Те, що ми сьогодні вважаємо християнськими традиціями — це здебільшого сплав язичництва та християнства, так зване двоєвір'я. Свято Івана Купала, Коляда, Щедрий вечір, поминальні Діди — усе це глибокі дохристиянські пласти, які церква не змогла викорінити й змушена була інтегрувати. Сама "традиція" виявилася гнучким конструктором, а не жорстким диктатом. Вам відомо, які традиції купальських ночей? Пошук випадкового партнера на одну ніч — усього лише розвага, дрібниця ж, правда?
Якщо чийсь класичний консервативний "традиціоналізм" ратує за жорстку ієрархію (король/вождь — дворяни/однопартійці — селяни/громадяни), то українське козацтво завжди цю систему ламало! Запорозька Січ була прикладом радикального для свого часу республіканізму та демократії на території України. Старшину обирали голосом, на Січі не було кріпацтва, а соціальний статус залежав від особистих якостей, а не від походження. Для російської чи Австрійської імперій того часу це була "убога" й небезпечна руїна, а для українців — основа ідентичності. Але жінки на Січ не допускалися, це був чоловічий військовий табір. Утім, полкові курені були територіальними, тому козацтво завжди мало певну дуальність.

І ще одне. Важливе.
Ніде в Новому Завіті Христос не каже, що перепусткою до Раю є гетеросексуальність. Краще згадайте великі слова апостола Павла: "Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ні жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі!" (Галатам 3:28). Робити із сексуальної орієнтації головний критерій "святості" — це богословське збочення. Ніколи домашній тиран не буде ближчим до Бога просто тому, що він спить із жінкою! Ближчим, ніж щира, добра людина, яка допомагає ближнім, але має гомосексуальну орієнтацію. Це чистісінької води фарисейство, яке Христос викривав найжорсткіше!
Головна заповідь Христа — "Люби свого ближнього, як самого себе". Боротьба з людьми, агресія, вимоги заборон і прокльони — це прямий гріх гордині та осуду. Згадайте! "Хто з вас без гріха — нехай перший на неї каменем кине!". Коли хтось вимагає репресій чи обмежень для ЛГБТ, вони буквально стають частиною того натовпу з камінням у руках.
Ваш головний "козир" — це історія Содома. Але якщо розгорнути саму Біблію, виявиться, що пророки там прямо називають причину знищення міста. У книзі пророка Єзекіїля (16:49) чітко сказано: "Ось це був гріх твоєї сестри Содоми: гордість, пересичення їжею та безтурботний спокій... а руки вбогого та бідного вона не підтримувала". Содом був покараний за крайню жорстокість, негостинність, гординю та насильство (зокрема спробу групового зґвалтування чужинців), а зовсім не за взаємне кохання двох повнолітніх людей!
Для вірянина, який цікавиться історією церкви, може стати справжнім відкриттям існування давнього церковного чину — адельфопоезису (братотворення). У візантійській та ранній слов'янській християнській традиції (що існувала аж до пізнього Середньовіччя) був офіційний церковний обряд, який духовно об'єднував двох чоловіків. Вони складали обітниці вірності перед вівтарем, їхні руки зв'язували єпитрахиллю, вони разом причащалися і цілувалися. Історики можуть досі сперечатися, чи був у цьому сексуальний підтекст, але юридично й духовно церква століттями благословляла союзи двох чоловіків, які вели спільний побут і ділили майно. І це повністю спростовує міф про те, що церква завжди визнавала тільки союз чоловіка та жінки.
Та й загалом, згідно з християнським ученням, Бог наділив людину абсолютною свободою волі! Він навіть не змушує вас вірити в Нього насильно! І не полишає вас, якщо ви цього не робите! Ви можете сперечатися про Його Дух, про Отця чи Сина, про те, як треба молитися і коли, як слід їсти чи з ким треба спати — а Він завжди поруч із вами, з кожним, чекає розуміння й віри, каяття й любові... До самого себе, до родини, рідних, до всього людства. А якщо держава чи активісти намагаються за допомогою законів, заборон і поліції регулювати чиєсь приватне життя й змушувати людей жити "правильно", то вони намагаються бути "святішими за Бога". І боротьба з чужою свободою вибору, вибору не насильства, не зла — це бунт проти божественного задуму про свободу людини.
"Бог є любов" (1-ше Іоана 4:8). А спроба задушити цю любов мертвими догмами та вигаданими скріпами — це те, заради чого фарисеї колись розіп'яли Христа. Адже, як писав апостол Павло: "Буква вбиває, а дух оживляє" (2-ге Коринтянам 3:6).