Чотири роки тиші.

Не тієї красивої, творчої, «я переосмислюю себе в горах з чаєм і блокнотом», а звичайної – коли життя просто бере і ставить твої тексти на паузу, як серіал, до якого ніяк не доходять руки.

Я не писала. Не тому що не було ідей – навпаки, їх було забагато. Вони штовхались у голові, сперечались, сварились, іноді навіть ображались і йшли «жити своє життя» без мене. Але я мовчала.

Бо іноді мовчання – це теж частина історії.

І ось зараз я повертаюсь.

Не обережно, не на пальчиках, не «спробую щось невелике». А так, ніби відчиняю двері, які давно тримала зачиненими зсередини.

І в цих дверях – нова історія.

Комедійна. Трохи нахабна. Трохи незручна для героїв. І абсолютно безжальна до серйозних облич.

Я довго думала, що писати після паузи потрібно «правильно». Глибоко, драматично, з сенсами, які можна цитувати під каву.

Чесно зізнатися, у мене навіть були спроби щось таке написати. І, можливо, ці початі історії колись прочитаєте і ви.

Але поки що я зупинилась на тому, що хочу сміятись.

І хочу, щоб ви сміялись разом зі мною.

Тому попереду – новинка, де персонажі роблять дурниці з максимально серйозним обличчям, де випадкові зустрічі стають проблемами масштабу «життя знову пішло не за планом», і де навіть любов іноді виглядає, як поганий жарт… який чомусь працює.

Я не обіцяю ідеальність.

Я обіцяю живих героїв.

І трохи хаосу.

Більше подробиць – дуже скоро.

А поки що зафіксуємо момент: я знову пишу.

P.S. Друга частина «Скляного метелика» буде дописана. Також в доступі з’являться такі книги, як «В ритмі пульсацій», «Русалка для Охламона», «Скалка в його серці».

Маленькими кроками повертаюся до своїх читачів.

Ваша Кетрін Вайт!