Додано
28.06.26 20:48:31
Ех, ревнощі...
Вранці, щойно побачивши Григорія в їдальні, найперше запитую про Шерхана:
— Як там наш пес? — автоматично запитую, не замислюючись, як це звучить.
«Наш»… Якщо Назаренко і здивувався, що я вже наполовину привласнила його собаку, то нічого не сказав. Може, виправитися і сказати «твій»? А якщо він не помітив моєї обмовки? А я акцентую на цьому увагу?
— Із Шерханом усе чудово! Заживає, як на собаці, — сміється одними очима Григорій. Але я не встигаю порадіти, як він додає: — Сьогодні він не буде цілий день сам. Його дресувальниця до обіду за ним нагляне.
Дресувальниця? Мимоволі уявляю собі симпатичну дівчину років двадцяти п’яти, і мій настрій різко псується.
Господи! Я ревную?? Так, зізнаюся собі, неусвідомлено кусаючи губи. Ревную… І це після однієї вечері! А якщо в нас буде продовження? Скільки таких дівчат і жінок перебувало в його ліжку? Назаренко, як і Георганов, зовсім не схожий на монаха…
Мовчки відвертаюся та йду готувати каву. Григорій певний час теж мовчить, але потім підходить до мене ззаду й тихо, на вухо, каже:
— Я не ідеальний чоловік, і в мене багато жінок було. Але із цією дівчиною-дресирувальницею я не спав.
— Я ні в чому тебе не звинувачую, Григорію…
— Але ти про це подумала… Правда ж?
Назаренко бере мене за руки й розвертає до себе обличчям. Чоловік намагається подивитися мені в очі, але я відводжу погляд.
Яка безглузда сцена ревнощів! Мені соромно за свої думки… Та Григорій несподівано нахиляється і цілує мене в губи. Міцно і владно, як, напевно, може тільки він…
Оновлення щодня о 00:00!
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиРевнощі -- наше все в книгах))
Джоанна Вейн, Таке життя...
Дякую!
Ох, швиденько в них йде)))
Мрія Чарівна, Самий початок...
Дякую!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати