навпроти незнайомки і зацікавлено розглядав її. Та вона — дитина, певно, років шістнадцяти. Повненька, з чорними кучерями, в дешевому спортивному костюмі — аж ніяк не дівчина його мрії. Вона читала книжку. Цікаво, про що книга. Напевно жіночий роман.

Підійшов провідник і попросив показати квитки. Роман витягнув із кишені сумки свій квиток. Сусідка тим часом теж  простягнула свій разом зі студентським. Провідник перевірив їх, сховав до своєї папки і рушив далі.

— Дозволь подивитися? — несподівано для себе звернувся Роман, вказуючи на студентський.

— Добре, — з подивом відповіла дівчина.

— Київський міський педагогічний інститут імені Б. Д. Грінченка. Соломія — гарне ім’я. Ти вже на третьому курсі? Я думав, що ти школярка.

Дівчина м’яко забрала квиток, поклала в рюкзак та поринула в книгу.

Він оглядав її, не розуміючи, чому зовнішність сусідки, з якою він більше ніколи не зустрінеться, його засмучує, чому він хотів би, щоб вона була бодай трохи привабливішою. Дівчина читала, не помічаючи, що відбувається з молодим чоловіком навпроти. "Соломія, Соломія... Це твоє кохання, твоя дружина". — "Звісно, ні. З якого дива вона стала б моєю?"  — "А навіщо інститут та ім’я запам’ятав?"— наполягав на своєму голос в голові. — "Просто так", — намагався вгамувати внутрішній діалог Роман.

Запрошую на мою сторінку)

Якщо ціккаво, то продовження тут