Знижка на книгу, яка точно примусить вас сміятись і пережити шалену кількість різних емоцій.

Не пошкодуєте!!!

Проста  сільська дівчина  і  багатий  столичний хлопець. Гумор. Емоції на межі.  Шалене  кохання.  Пристрасть.  Село.

18 +

Хто кого першим доведе до сказу і чим закінчиться це божевілля?

     УРИВОК

   ...  Зайшов   на   подвір'я    і    почув   сміх    з-за   хати,    десь   зі   сторони    городів.  Чогось   потягло   подивитись ,   кому    там    так    весело.  На    грядці    обидві    сестри    полуницю    вибирають    і   мало    за    животи    не    тримаються    від    реготу.   Старша   в   шортах   і   майці,   молодша    знов   в   якихось   шароварах   і   широкій   футболці .  Навіщо   одягати   цей   несмак ?  Навіть   вдома.   Вона   ж    начебто    не   товстенька,   щоб   щось  ховати.   Навіть   якщо   і   є    щось   зайве ,   то    точно    не    багато.   Волосся   зібране    в  пучок .   Посмішка   до  вух.  Симпатюлька.

       - Ну   ти    смішна    Мартусь. - сміється   Василина. - Як   скажеш    щось ,   хоч    стій - хоч    падай.

      - Я    не    жартую .   От   побачиш ,   цей    принц   самозакоханий    ще    попуститься.   Він    пошкодує ,   що    задирає    мене.  Я    намагаюсь    бути    хорошою   дівчинкою  і   не   звертати   на   нього   уваги ,    але   ж   я   не   залізна.   - як   же    вчасно    я    підійшов.  Мова   точно    про    мене .   Як   вона   мене   назвала?   Принц   самозакоханий?   От   коза    малолітня.    Це    вона,   чи    що ,   збирається    попустити   мене?   Надірвешся   кирпата.   -  Гад   зарозумілий.  Ти    бач ,   з    хом'яками    я    все    життя    спати    буду.    Козлина.   Якщо   всі   такі    як    він ,   тоді    вже    краще    з   хом'яками .   Приїхав   тут   і   носом   крутить ,   наче   це   ми   до   нього  без    запрошення    припхались. -  Василина   регоче .   Я  й  сам  стою  вмираю   з   неї ,   така   смішна   мала.  Буркотунка.

     - Доброго   ранку    дівчата.  -  вони    обидві   стрепенулись .   Марта    відразу   носа   задерла   і   демонстративно    відвернулась,    а    Василина    почервоніла.   Здогадалась    видно,   що    я    чув   їх    розмову.

     - Доброго   ранку   Оресте.   Ти    з    пробіжки? 

    - Так.   Люблю   знаєте ,  тримати    себе    в    формі ,    щоб    не   доводилось   своє    тіло    за    балахонами    ховати.  Так   Мартусь?  -  ця   вреднюга   аж    полуницею    подавилась ,   яку    саме   до    рота   взяла.  - Обережно    пончику!   Що   ж   ти   так?  Ще    одне.   Крім   спорту ,   потрібно   правильно   харчуватись   і   ретельно   пережовувати.   Ну    навіщо   ж    так    напихатись   Мартусь.  

        - Це   я   пончик? - обурюється. - Куди   ж    мені    до   тебе   братись  ,   красеню  ти   наш   незрівнянний ? - пирхає   зі   злості .

      -  Це    правда.    До    мене    тобі    далеко .   Але   ж   не   всі    можуть   бути   ідеальними.   Але   це    не    означає ,   що    потрібно    так   себе   занедбати. - відповідаю   і    ледь    стримуюсь   щоб    не    розреготатись   від   того ,   як   в   малявки   мало   пар   з   носа  і   вух  не   йде    від    люті .

      - Ти   подивись  яка   скотина...     Іди   в    дупу    перець   ти   нафарширований. - крикнула    і   жбурнула   в    мене   мискою .   На   щастя    порожньою ,   бо   я    б    прибив    її ,   якби    зіпсувала    мій    улюблений ,   білий   спортивний   костюм.

      - Ой   як   не    гарно    з    гостями   так    себе    поводити     Мартусю.   Що   матуся   скаже     як   почує?  - вже    не    стримую    сміх.   Яке   ж    мені    задоволення    приносить   її    злісне    пихтіння   і   обличчя   перекошене   від   люті ...

      - Ти    не    гість.   Ти    прищ    на    дупі. - гаркнула   і    втекла.   Сміюсь    закинувши    голову.   Чорт!   Видно    я    якийсь    збоченець,   бо   мені    до    сказу   подобається    її   злити.  Василина   лише    похитала    заперечно    головою    але   промовчала.    

      Заходжу    в    будинок .   Настрій    суперський.  Йду    в    ванну    кімнату ,    роздягаюсь   і    приймаю   душ.   Прокручую    перепалку    з    Мартою    і   губи   самі   собою   розпливаються   в   посмішці.     Сьогодні     вихідний ,   тому    всі    вдома.    Типу    відпочивають.   Хоча    як    на    мене ,    саме   на    роботі    вони    мабуть    відпочивають .  З    самого    ранку    і    до    самого     вечора ,   вони    всі    як   бджілки ...  Я   б    мабуть    впав    з    ніг   ще    до    обіду.   Город ,   грядки ,   садок ,   худоба ,   подвір'я ,  будинки , прання ,   готовка.   Капець!  Там   прополи ,   те    вибери ,   те    полий ,   тих    нагодуй,   там    підмети ,   те    випери...   Ми    з    Назаром    навіть    свої    руки    приклали ...  Воду    з   джерела    носили  дівчатам  ,   а    вони    поливали    грядки.   Навіть   жодного   разу    з   малою   не    погиркались ...  Мабуть   вона   перед    батьками   себе    стримувала.   Та    все   ж ,   кожного    разу ,   коли   наші   погляди   зустрічались,   вона    демонстративно   відверталась    або   закочувала   очі,   типу    я   її   дратую    і    вона    не    хоче    мене    бачити.    Злючка. А   можливо   зрозуміла ,   що   я    їй    не     по   зубах     і     вирішила    здатись.    Коротше ,   потрудились    всі    на    славу.  І    головне ,   все    спокійно   і    злагоджено ,   реально ,   наче    бджілки    в    вулику.   Я    б    в    селі    не    жив.     Точно.   Хоча,   сьогодні    я    трохи   змінив    свою   думку ,   щодо    людей ,   які    живуть    в    селі.    У    всякому    випадку ,   щодо    цієї    сім'ї.  

     До   вечора ,   я    вже    рук    практично    не    відчував.   Зараз    би    толкового    масажиста ,   смачну   їжу   і    в    зручне   ліжечко.    Поки    дівчата    готували    вечерю ,    Микола    Федорович    показував    нам    де   планує    побудувати    баньку    і    як    робить   домашнє   вино.    Нормальний    мужик.   Хоч    думаю   наш   тато    не    зрадіє    таким    новим   родичам ,   якщо   звісно    в    них    все    вийде. 

       Стіл    накрили    в   будинку    в    вітальні ,   бо    нас    багато    і    в    кухні    не    поміщаємось.    Після    такого    продуктивного   трудового    дня ,   вечеря    йшла    на    ура.   Всі    мовчки   поглинали    їжу ,   наче   після    тижневої    голодухи. 

      - Оресте!  - звертається    до    мене   мала.   Я   аж    розгубився   від    цього.   Невже    пам'ятає    як    мене    звати?  - Я    маю    тобі    дещо    розповісти.   - опускає   очі   і    головне    мордочку    таку    невинну    зробила.   Просто    янголятко.   А    я    напружився.   Рано   розслабився   видно,   гадина    не   здалась   і    не    заспокоїлась,   дупою    відчуваю   задумала    щось.   -  Я    хотіла   зробити   добру    справу,   допомогти    тобі ... - підіймає    очі    і   намагається    сховати   посмішку.  -  Загалом ,     я випрала    твій    костюм ,   який    був    в    ванній    кімнаті...  Розумієш ,   я    не    перевірила    пральну   машину,   а    там    виявляється    була   моя    червона    футболка. - прикриваю    очі    намагаючись    тримати    себе    в    руках ,   бо    зараз    просто    через    стіл    вхоплю   за   шию    і    придушу    гадину.   Все    таки    помстилась.    І    головне    навмисне    при    свідках    розповідає ,   бо    розуміє ,   що    нічого   їй    зробити    не    зможу.    -  Загалом,   він    став    блідо-рожевим. -   продовжує  ,   а   я   ледь   стримуюсь . -    Та    рожевий    на    чоловіках    зараз    в    моді,   я    по    телевізору    бачила. - і    головне   оченятами    кліпає ,   вдаючи   милу    дівчинку,   якій    дуже    незручно   і    яка    страшенно    кається.    От    коза  .   Уявляю ,   як    гарно    я    буду    виглядати    в    блідо-рожевому    спортивному    костюмі...    - Вибач    мені    Оресте,   я    випадково.

      - Як    же    так    доню? - сплескує   руками   її    мати.   -  Дорогий    костюм    був?   Ми    заплатимо.

      - Та    ні ,   що   ви.  -  намагаюсь    видавити   посмішку.  - Що    ж   ти    Мартусю ,   такі   неякісні    речі   носиш,   які    линяють?  Гм?

     - Вибач.  - ще   раз   повторює    і   посміхається.

      Після    вечері    я   зайшов    в    ванну   кімнату    і    ще    сам    переконався ,   що   костюм    можна    викинути    в    смітник.    От   зараза    малолітня.   Виходжу    з   ванної  ,   в    той    момент ,   коли    Марта    намагалась    швидко    прошмигнути    на    другий    поверх   в    свою   кімнату...

ТИХОЇ НОЧІ!!!