— Маєш вільне місце на кораблі? — я витріщився на сестру Катрісс, аж ніяк не очікуючи від неї такого питання.

— Знайду, якщо потрібно, — повільно промовив я. — Вам треба до Каланії, сестро?

— О ні, Ателю, — жриця м'яко всміхнулася і поплескала мене по руці. — Жриці рідко подорожують, ми прив'язані до своїх храмів.

На мить посмішка її стала трохи сумною, але вона швидко повернула собі м'який вираз обличчя і продовжила:

— Моїй подрузі необхідно доїхати до Каланії і назад. Зробиш мені послугу?

— Звісно, — я погодився без жодних вагань, адже допомогти сестрі Катрісс було справою честі. — Хай вона прийде в обідній час до таверни тера Крендáля, я їй поясню, коли і звідки відправляємось, і розповім про умови на кораблі.

— В цьому немає потреби, можеш пояснити їй все просто зараз.

Погляд сестри Катрісс спрямувався мені за спину, і я обернувся, щоб простежити за тим, куди вона дивиться.

Позаду мене стояла висока струнка жінка із довгим чорним волоссям, вбрана у плащ кольору нічного грозового неба. Очі її ніби світилися золотом, переблискуючи у променях світанкового сонця, які проникали до храму через високі вікна.