- Вітаю, ви вагітна.

Молода худенька лікарка гінеколог сидить навпроти мене і перебирає в руках аркуші паперу з моїми аналізами. 

Новина шокує, бо з хлопцем ми не так давно спимо разом. 

- Несподівано, - відчуваю, як світ мій перевертається з ніг на голову. - Ми наче береглися.

Це був звичайний плановий огляд у лікаря. Мене нічого не турбувало, хоча, о боже, я не пам'ятаю, коли востаннє в мене були місячні. Останні місяці були дуже стресові і напружені, і я геть перестала за таким слідкувати. 

- Ну, тут всяке буває, - зиркає на мене лікар, - може презерватив виявився неякісний. У кожного індивідуально. Одні не можуть завагітніти роками, а іншим виходить з першого разу.

Вона посміхається, наче це для мене добра новина. Я звичайно не проти дітей, але не так зненацька. Та й з Ромою ми зустрічаємось лише декілька місяців. 

- А що ж мені тепер робити? - питаю скоріше себе, ніж її. - В мене завал на роботі. Зараз не час для дітей.

- Ситуацію вже не змінити, - хмуриться, бере в руку знімок з узд. - Ви ж не збираєтесь робити аборт?

Вона більше не посміхається, розуміє, що вагітність не запланована і не така вже й бажана. 

- Звичайно ні, тільки ось не знаю, як хлопець відреагує.

Ромка хоч і хороший, але може бути зовсім цьому не радий. Та я сама не в захваті. Ця вагітність зв'язує мені руки. Втрачати роботу мені зараз край не бажано. І за які гроші цю дитину ростити? Я ж взагалі нічого не маю. 

- Ця відповідальність на чоловікові теж лежить, - вона серйозно на мене дивиться. - Тому не звалюйте все лише на себе. Розкажіть йому, не зволікайте. І приходьте ставати на облік. Дванадцять тижнів як-не-як.

- Добре, - розгублено бубню і тут до мене доходить, що вона сказала. - Що? Скільки?

- У вас строк дванадцять тижнів. Дивно, що ви не помітили відсутність місячних. 

- Цього не може бути. Ми з Ромою лише місяць, як займаємось сексом.  

Лікарка ще раз передивляється всі папери і піднімає на мене очі. Її скептичний вираз обличчя підказує, що вона мені не вірить.

- Тоді згадуйте, з ким у вас ще були інтимні стосунки, бо результати обстеження не брешуть.  

Я хаотично перебираю в голові всі можливі відповіді. Як таке можливо? Це точно якась помилка.

- Але в мене нікого не було. Більше пів року.

Я замовкаю, бо нарешті згадую ту єдину фатальну ніч, котрої краще б не було. І по строках сходиться. Приблизно три місяці тому я піддалась чарам Стаса Малиновського, про що швидко пошкодувала. А тепер маю результат. 

Який жах. Тепер мій світ кришиться на дрібненькі шматочки і летить у глибоку прірву. Ох, що ж тепер буде? І як мені тепер з цим жити?

- Я так розумію, ви знаєте, хто батько дитини, - якось неприємно посміхається лікарка.

Вона напевно думає, що я ще та вітряна дівчина. Та мені зараз не до неї. Я маю величезну проблему, котра знаходиться у моєму животі.

- Знаю і йому точно ця дитина не потрібна, як і я сама.

Лікарка більше не посміхається. Напевно розуміє, що ситуація моя, капець, яка складна. 

Виходжу з кабінету гінеколога, як в тумані. Нікого не бачу і не чую. Пливу вперед, наче сновида і ледве дихаю. 

Вагітна від Малиновського — це єдине, що крутиться в голові. 

Після тієї ночі ми з ним навіть як треба не розмовляли. Я вийшла на роботу після вихідних, а він вдав, наче нічого не сталось. Ох, яка я була зла тоді на нього. Навіть дивитись не хотіла в його сторону. А коли з часом побачила, як він мило спілкується з Мариною, то була неприємно вражена.

З того часу я перестала спілкуватись з подругою і викинула з голови боса. 

Але зараз доля вирішила познущатись з мене і підкинула такий сюрприз.

- Соломія, я тебе кличу, а ти мене не чуєш.

Мене ловить за лікоть Тоня, моя співмешканка по кімнаті, і я зупиняюсь. Ми разом прийшли у клініку на огляд, але я зовсім про неї забула. 

- Що з тобою? Ти така бліда, - дівчина стурбовано заглядає мені в обличчя. - Невже в тебе щось знайшли? Ти хвора?

- Тонь, я вагітна, - промовляю затерплим язиком.

- Ого, нічого собі новина, - округлює очі дівчина і прикриває рот рукою. - І що ти будеш робити? Скажеш Ромі?

- Скажу, він має все знати. Прийдеться сьогодні з ним серйозно поговорити.

Збираюсь чесно йому все розказати, бо немає сенсу брехати. Рома з часом все одно зрозуміє, що строки не сходяться і почне підозрювати. І не в моїх правилах брехати про таке. Це не його дитина і проблему цю вирішувати не йому. Скоріш за все після нашої розмови він мене покине. Нащо йому дівчина, котра вагітна від іншого? 

Ми з Тонею йдемо на зупинку міського транспорту. Зараз обід і людей на вулиці майже нема. Ми сідаємо у пустий тролейбус і їдемо додому. Я не відриваю очей від вікна, все думаю, що тепер робити.

- Ти залишиш її? - після довгої мовчанки запитує Тоня стиха.

- Що? - не відразу розумію про що вона.

- Дитину, - нахиляється і ледве шепоче. Вона наче боїться промовити це слово. 

- Скоріш за все, - легковажно знизую плечима. - Я розумію, що мені буде неймовірно важко, але не хочу робити аборт. Боюсь, якщо зроблю, то потім про це пошкодую.

- Правильно, - оживає подруга. Кладе на мою руку долоню в знак підтримки. - Не можна позбуватись дитини. Це ж твоя кровинка. І Рома, я впевнена, не відмовиться від неї. Соломіє, я обіцяю, що буду тобі допомагати, чим зможу. 

- Дякую тобі. Ти моя найкраща подруга, - посміхаюсь їй. 

https://booknet.ua/reader/dv-smuzhki-pomilkova-nch-z-bosom-b417813?c=4505269&p=1