Гаряча знижка ?30% 

27 червня

"Будь моєю, Марі"

Сьогодні після роботи ми їдемо вечеряти в ресторан”

Вкотре перечитую повідомлення від Артура і кусаю губи. Я відповіла йому, що вдома мене чекає чоловік, але як і очікувалось, мій бос навіть не хоче слухати, адже тепер я йому належу у будь-який час.

- Швидко розповідай, куди це ти вчора їздила з нашим молодим босом в обідню перерву, - вимагає від мене Лариса, як тільки всі повиходили на обід.

Вона підсувається зі своїм стільцем до мене і заглядає в обличчя. Очі її горять від цікавості.

- Нічого розказувати. Мені треба було додому, ось він мене підвіз. Йому було подорозі, - вигадую на ходу.

Знаю, що довго не зможу тримати оборону, Лариса не заспокоїться, поки не випитає все. 

- Так не піде, Марі, - хмуриться, трясе головою. - Я знаю, що між вами щось відбувається. Ви досить близько знайомі і в протилежному ти мене не переконаєш. Краще відповідай, хто він тобі, чи мені запитати у самого боса? Думаю, він буде більш говіркий.

- Невже ти наважишся його розпитувати? - дивуюсь, хоч знаю, що ця дівчина на всяке здатна.

- Не напряму звичайно, - знизує плечима і замотує на палець червоний кінчик волосся. - Але можна це зробити акуратно. Я підберу як це зробити.

- Годі не фантазуй, - з поразкою зітхаю. - Колись ми жили в одному домі і трохи знали одне одного, та потім він з мамою переїхав і ми вже десять років не бачились.

Лариса округлює очі і переможно посміхається.

- Між вами щось було?

- Ні, звичайно ні, - поспішаю заперечити. - Просто перетинались біля будинку. Привіт-бувай і все.

- Нехай буде так, - киває з таким виразом обличчя, наче вона робить мені послугу. - Але те, як він на тебе дивиться...

- Як? - перебиваю її і нервово клацаю по клавіатурі, намагаюсь закрити усі вікна. 

- Наче хоче з'їсти, - шепоче подруга, нахилившись.  

Я червонію, тому відвертаюсь, щоб вона не бачила.

- Я заміжня, ти забула? Я кохаю свого чоловіка, - мій голос звучить так, наче я сама себе в цьому переконую.

- Твій Юра не заслуговує тебе, - зневажливо говорить дівчина. - Він тягне тебе на дно. Через нього ти вічно у боргах. Коли ти купувала собі красиву сукню, чи будь-яку жіночу цяцьку?

- Це не твоє діло, - нервуюсь, бо знаю, що вона має рацію.

- Як хочеш, - змахує рукою і відштовхується від мого столу, від'їжджає на стільцю на своє місце. - Ходімо, Марі, перекусимо. Нам потрібно багато сил, наш бос задумав багато змін.

Ми закриваємо незручну для мене тему і йдемо у їдальню, де вже повно народу. 

Взявши таці з їжею, ми займаємо пустий столик, котрий тільки що звільнився, а через декілька хвилин до нас приєднується Юля. Вона як завжди має красивий вигляд, одягнена у лляну блакитну сукню, світле волосся акуратно заколоте, а на вродливому обличчі у міру косметики. Вона сьогодні у дуже хорошому настрої і без кінця посміхається. 

- Чому ти така задоволена, наче у тебе був секс? - не соромлячись запитує Лариса.

Дівчата між собою нічого не приховують і розповідають усі особисті пригоди. Вони обидві вільні і не мають відносин. Лариса ще замолода і не думає навіть про одруження, а ось Юля, котрій цього року стукнула тридцятка, якраз в активному пошуку. І кожен чоловік, що трапляється їй на очі, автоматично записується в нареченого.

- Не було, але думаю скоро буде, - Юля самовпевнено піднімає підборіддя. - І ви вмрете від заздрощів, коли дізнаєтесь, хто він.

- І хто? - азартно допитується Лариса, блискаючи очима. 

Я сиджу спокійно. Мене їхнє особисте життя не дуже цікавить. Головне у своєму розібратись. 

- Наш красунчик шеф, - чую відповідь і від подиву ледь не давлюсь картоплею.

Закашлююсь і запиваю соком, дівчата стукають мене по спині. Бачу по виразу обличчя Юлі, що вона не задоволена, що я перебила їй таку розповідь. Це ж її тріумф.

- Коли ти встигла? - шоковано відкриває рота Лариса і коситься на мене, вивчає мою реакцію. - Він лише позавчора до нас прийшов.

Невже вона думає, що я буду ревнувати? Я лише радітиму, якщо Артур перемкнеться на когось іншого і дасть мені спокій.

- Я носила йому бухгалтерські звіти і ми довго сиділи у його кабінеті лише удвох, - Юля знову широко посміхається. - Ми гарно провели час, спілкувались. Він пригощав мене кавою. А потім похвалив за роботу і сказав, що я дуже красива жінка.

- Це нічого не означає, - фиркає моя подруга і відхиляється, спирається на спинку крісла. - У вас був звичайний робочий процес.

- Це ти так думаєш, - супиться оповідачка. - Ти не бачила, як він дивився на мене. Він ледь не роздягнув мене поглядом, - понижує голос і поправляє сукню на зоні декольте. - Я йому стільки сигналів послала, що не проти його уваги. Ось побачите, не пройде і декількох днів і він знову мене запросить. Можливо не лише в кабінет.

Читати?

https://booknet.ua/reader/bud-moyu-mar-b418989?c=4520928&p=1