(Тропічний маєток на приватному острові в Середземному морі перед штормом. Марта чітко бачила, як Войдер нарешті зупинився на самому краю тераси. Вже наступної миті він різко, рвучко підняв голову. Його рука з силою замахнулася назад — здавалося, він прямо зараз із усієї дурі розіб'є мобільник об мармур. На секунду Марті справді здалося, що телефон розлетиться на шматки, але в останній момент Войдер ніби з останніх сил стримав свій порив. Його рух різко сповільнився, і він плавним, придушеним рухом просто з силою втиснув апарат собі в стегно, наче навмисно, з м'ясом змушуючи себе взяти власні емоції в залізні лещата.

Раптом він різко перевів свій важкий погляд прямо крізь товсте скло вікна — точно на неї. Зустрівшись із нею очима, Войдер здригнувся і різко, відчайдушно відсахнувся вбік, наче побачив перед собою прокаженого. Чоловік демонстративно, круто розвернувся до вікна спиною, підійшов до самого краю мармурової площадки і з силою схопився обома руками за голову, стискаючи пальці в кучерях.

Ще момент — час зупинився. Герої застигли нерухомо на своїх місцях, наче хтось поставив фільм на паузу. Прямо в повітрі посеред мінімалістичного простору і диванів розірвався прямокутний світловий отвір, що вів у якийсь простір, де лунала шалена вечірка, веселі крики натовпу і музика. Звідти вивалився, ледве втримавшись на ногах, чоловік у чорному стильному костюмі, чорній сорочці з розстебнутим воротом, у чорних непроникних окулярах; коротка темно-коричнева зачіска зачесана набік. Портал за ним схлопнувся, щойно він повністю опинився в новому просторі.

Чоловік випрямився, поправив воріт піджака, а потім зупинився поглядом із загадковою посмішкою на парі — жінці всередині маєтку та чоловікові за вікном).

Ух, який напружений момент. Здається, зараз щось буде (повертає він голову, аби глянути прямо на вас, і прямує похмурим маєтком до бару із загадковою посмішкою). Не зважайте: я зараз зайнятий зовсім іншим проєктом. І… він… навіть з книгами не пов’язаний. Можливо, пам’ятаєте — Лост Арт Архів: я говорив про нього в попередньому блозі. Посилання можна знайти в моєму профілі, якщо… комусь цікаво копнути глибше.

(Він зупиняється біля бару, відкупорює собі пляшку соку та наливає в стакан, куди зазвичай наливають щось міцніше, і робить ковток апельсинового, з насолодою прицмакнувши та показавши пальцем у бік, де був нещодавно портал).

Проєкт розвивається. І… мені здається, що я… можливо, вперше за довгий час знайшов дійсно хороше застосування власним навичкам та досвіду. Буквально сьогодні проєкт перебив планку в 900 підписників і продовжує рости. Я повністю відмовився від спроб натягнути сову на глобус, і це… пішло мені… на користь…

(Він задумливо, але розмірено починає крокувати по простору вітальні між диванами, поки не опиняється поряд із диваном, спиною до якого стояла Марта. Він падає прямо неподалік від її валізи на дивані, закинувши ногу на ногу; одну руку простягає по спинці, а другу, з соком, ставить собі на стегно і дивиться прямо у вікно, але… точно на вас із загадковою посмішкою).

І ще, я помітив, що… вся ця атмосфера… (розводить руками довкола) ну… СЛР, типу… створює непоганий такий ажіотаж навколо моєї творчості на цьому сайті. Я бачу, що ви регулярно читаєте мій роман “Там, де шепочуть хвилі”. І, крім того, що важливо… (піднімає не менш важливо палець вільної руки) — “Ебонітову Орхідею” теж, що… не може мене не радувати. Схоже, “Хвилі” стали працювати чимось на кшталт “воронки”, або… я просто прийняв зайвого, тільки — ч-ч-ч… (весело посміхається, приклавши палець до рота та несхвально помахавши пальцем). Так погано робити — заберіть дітей від екрана. Там взагалі-то 18+ еротика, тож… Майте совість. Або — ні. (обеззброєно розводить руками, все ще посміхаючись. Він нахиляється вперед, спершись ліктем на коліно, глянувши в спину чоловіка за вікном).

Цікаво: чи готові ці двоє до того, що чекає на них, коли остання стіна між ними нарешті впаде? Як ви думаєте? (Дивиться прямо на вас із загадковою посмішкою. Він одним махом допиває сік, і недбалим рухом руки змушує порожній стакан зникнути в повітрі й матеріалізуватись кришталево чистим на місці в барі, де він його взяв. Він піднявся з дивана й підійшов впритул до нерухомої постаті Марти, майже впритул роздивляючись її застиглий, нерухомий профіль препаруючим поглядом окулярів. Він обережно проводить пальцем уздовж лінії її обличчя, не торкаючись її, загадково посміхаючись).

Мені вона подобається. Що ви скажете? (Він забирає руку і дивиться прямо на вас тим самим поглядом). Якщо тут є ті, хто читали мій роман — напишіть свої враження від прочитання: як вам історія, герої, все це і… відчуття. Давайте — заходьте в коментарі.

І поки ви збираєтесь з думками…

(Загадково посміхається наостанок).

Мир. І Чілл.

(Він клацає пальцями. Прямо за його спиною розривається той самий прямокутний портал — музика і святкування натовпу вмить розрізають атмосферру вілли. Чотири жіночі руки хапають його з порталу і різким ривком затягують всередину, після чого він із хлопком закривається. … Минає удар серця. Відкривається лише невеличкий прямокутник точно такої самої форми, з якого різко вилазить його рука. Клац пальців, застигши в позі “Палець вгору” — і знову жіноча рука затягує його назад в портал. Цього разу він закривається остаточно.

Мить — і плин часу в маєтку відновлюється, втім — це все, що ви встигли побачити. Схоже, історія закінчується десь… тут. Чи продовжується? Мабуть, дізнатись точно можна лише... прочитавши).

Хроніки Архітектора: Код Реальності.

Плейлист Спотіфай для занурення у Всесвіт моїх книг.

Мій Інстаграм.

Мій ТГ з книгами.