— Ти що, й справді гадаєш, що подобаєшся всім?

— Угу, — Влад нахилився до її вуха і прошепотів: — Видають дрібниці.

— Ну і які ж? — Ліза криво всміхнулася і склала руки на грудях.

— Наприклад, ти не просиш мене тебе відпустити, — вишкірився нахабно.

Вона здригнулася і примружилася.

— Придурок! —  відштовхнула його щосили.

— Плювати. Мені до вподоби жінки, а не дівчиська з косичками.

— Я не ношу косичок!

А Влад себе зненавидів. Що це щойно було? Якого біса він витріщався на її губи, пухкі й манливі, на мокрий топік, крізь який усе просвічувалося? І чим він кращий за Артемчика? Досить, з нього! Влад вилетів із кухні, наче за ним ведмеді гналися.

— Псих! — стусаном йому у спину.

Хай воно все пропаде... Він поїде до Ірини, сьогодні ж, йому потрібно пересвідчитися, що він при тямі і йому подобаються зрілі жінки, а не дрібні задири, на кшталт цієї Іриски.

 Скоро! У наступній главі "Гострі грані кохання" https://booknet.ua/account/novels/view?id=451183