Готові до того, що емоції плескатимуть через край?

А піджилки трястимуться від злості? 

Зазвичай я пишу легкі історії про друзів, гумор та веселі студентські будні. Але цього разу мені захотілося створити дещо геть інше. Те, де щосторінки виникатиме непереборне бажання прибити когось із героїв.

Несправедливість, обурення, злість, безвихідь... Але не та похмура депресія, коли опускаються руки. А той стан, коли ти бачиш світло в кінці тунелю і мусиш вистояти. Гідно пройти цей період і не здатися.

У моїх нових головних героїв — кожен своя правда. Та Максові доведеться нарешті вирости, якщо він справді хоче те, про що говорить. Якщо його любов достатньо сильна. Бо доля точно не збирається йому допомагати.

Чи вийде у нього? Хотілося б вірити. Та спершу на нього чекають мільйон кіл пекла, фатальних помилок і вашого гучного крику «Та за що?!» в коментарях.

Новинка вже публікується на Букнеті! Тицніть сюди, аби почати читати перші розділи.

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Навіщо героям автор? ♥
…Щоб хапатися за блокнот і записувати все, що вони витворяють :D Не лізти в їхні особисті стосунки й сварки, підлаштовуватися під їхній характер та у жодному разі не диктувати їм, як жити! Я от декілька разів не
Гра - угадайка!
А давайте пограємо? Вже завтра стартує довгоочікувана новинка “Потраплянка для лиса” і я в нетерплячому очікуванні! Дуже хвилююся чи сподобається вам, хто з героїв стане вашим фаворитом та посяде окреме місце
Дев'ять ХвостІв
У старих легендах куміхо можуть бути лише міфом. Але що, якщо легенди не вигадували? Що, якщо серед людей справді живе той, хто має дев'ять чорних хвостів? Той, хто сильніший, швидший і старший за будь-яку
Муза.
Пишить в кого яка. Моя пішла. З якого переляку? В соплях, в сльозах, ба ледве не обсерлась з переляку. Манив солодким. Не вилазить. Дулі крутить. Вилазь! Тінь Жаху треба рятувати.
Це вам не санаторій, пане Назаренко...
Час у камері тягнеться болісно повільно. Під стелею моїх «хором» розташоване невелике заґратоване віконце, і я спостерігаю крізь нього, як густіють сутінки. Минає час обіду, а потім і вечері… Їжу не приносять, на
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше