Вітаю, любі читачі і гості сторіночки) 

Поки я не пишу, я читаю )) 

І поки в мене в бібліотеці 

"Наречена мого сина".

від Мелані Ром

Досить неоднозначні почуття вона викликає, власне не вона, а герої. Всі троє в любовному трикутнику, здається, заблукали в рамках, які самі ж собі наставили. При цьому між ними так іскрить, що була б книга паперовою, загорілась би )) 

можете переконатись самі ) Взагалі читати ці перепалки між Леєю і Адріаном — окреме задоволення )) 

— Ти чому пішла з-за столу? — повторює він, і тепер ближче, на кілька кроків ближче, двері за його спиною вже зачинені, і ми вдвох у напівтемряві між рядами книжкових корінців.

— Душно стало, — кажу я. — Повертайся до гостей, Адріане. Тебе там чекають. У тебе там комір не поправлений. (Від мене — на цьому моменті, хоч ситуація й напружена, я ледь кавою не поперхнулась))

Виходить отруйніше, ніж я планувала, — тобто я взагалі не планувала це казати, воно вирвалось само, і в тиші, що западає за моїми словами, я чую, як він робить ще один крок.

— Подивись на мене.

— Ні.

— Леє.

— Я сказала — ні. — Я нарешті обертаюсь, бо стояти до нього спиною ще нестерпніше, і виявляється, що він уже зовсім близько, на відстані двох кроків, з тим обличчям, на якому дводенна бездоганна стіна пішла тріщинами. — Що ти хочеш почути? Що мені сподобалась вистава? Чудова вистава, Адріане. Дуже переконлива. Особливо та частина, де вона поправляє тобі комір. Ти молодець, план працює. Іди і виконуй його далі!

— Це не вистава.

— Тим гірше!

— Леє...

— Ні, тепер ти мене послухаєш…

Читати і підтримати новинку можна тут. 

Гарного дня!