Привіт, дорогі читачі! я хочу з вами поділитися думками про роман Еллі Мун, і порадити вам, щоб ви його прочитали, бо він неймовірно цікавий.

Перший розділ роману «Очі кольору неба», а саме таку назву він має починається дуже символічно:

«Арсен стояв на верхньому майданчику дзвіниці, міцно стискаючи в руках цупкі, зашкарублі мотузки. Кожен удар дзвона віддавався в його тілі важкою, майже священною вібрацією — від долонь через напружені передпліччя просто в груди. Чорний підрясник сковував рухи, а жорсткий комір упивався в шию, не даючи зробити повний вдих».

Ця історія розповідає про двох людей, які, здається, стоять по різні боки життя.

Анна — внучка місцевої травниці. Її життя — це свобода. Вона живе так, як хочеться їй самій, не підкоряючись чужим очікуванням і правилам. Анна обожнює носити лляні сукні, і, як на мене, це чудово підкреслює її любов до вільного життя. У цьому романі одяг не просто деталь зовнішності — він відображає внутрішній стан героїв.

Повною протилежністю Анни є Арсен. Він син священика, і його доля вже давно визначена іншими: закінчити семінарію, одружитися з Меланією та служити в соборі. Але складається враження, що він не хоче ні собору, ні навіть служби в маленькій сільській церкві. Підрясник, який стискає його шию і не дає вільно дихати, стає символом життя, обраного за нього. Іноді цей образ говорить про його почуття більше, ніж будь-які слова.

Окремо хочеться відзначити неймовірні описи природи. Авторка ніби оживляє ліс, гори та землю, перетворюючи їх на повноцінних учасників історії.

Наприклад:

«Вона м'яко притиснула долоню до вологої землі. Під пальцями ледь вібрувало коріння — наче серце самого лісу. Саме тут, у шумі крон, у шепоті вітру й дзюрчанні гірських потоків, жила її віра. Без стін. Без молитов. Без ікон. Лише чиста, древня сила, яка завжди чула її».

Це дуже щемка історія, яка змушує замислитися над тим, чи маємо ми право самі обирати свій шлях, чи повинні жити так, як вирішили за нас інші.

Мене також зацікавив батько Арсена. Колись він сам утік від волі власного батька і намагався будувати життя за своїми правилами. Проте тепер, коли виріс його син, він не готовий дати йому таку саму свободу. У цьому є певна життєва іронія: люди часто забувають, як боляче було їм самим, і повторюють ті ж помилки зі своїми дітьми.

Цікавою є й Марія. Вона закохана в Арсена або, можливо, просто хоче, щоб він належав лише їй. Саме тому вона приходить до травниці за приворотом. Але почуття Анни до Арсена зовсім інші — щирі та природні. Їм не потрібна магія чи будь-які хитрощі, адже справжнє кохання народжується саме по собі і не потребує жодних втручань.

Тай краса тієї Марії якась така, що викликає тривогу, і те як вона нав'язується Арсенц. Схоже у наших героїв будуть проблеми через неї.

Мені подобається, що цей роман не лише про кохання. Він також про свободу вибору, про боротьбу між обов'язком і власними бажаннями, про віру в різних її проявах і про те, як важливо залишатися собою навіть тоді, коли весь світ намагається вирішити твою долю за тебе.

Цей роман ще пишеться, і мені неймовірно цікаво, що ж там буде далі. Усім кому цікава історія про вибір, долю і природу раджу прочитати роман талановитої Еллі Мун.

А авторці бажаю невичерпного натхнення❤️

А книгу можете прочитати за цим посиланням

https://lnk.booknet.ua/01kv2cvaj8e96daxqz053hpw2t