Сьогодні хотіла відпочити.

Нічого не писати. Бо думок надто багато.

Вчора перечитувала написане, робила собі нотатки: що скоротити, що розкрити більше. Деякі спогади знову довели до сліз.

Тож вирішила перепочити.

Випила кави, пішла на ринок. Ходила між рядами й натрапила на бабусю, яка продавала суниці. Купила. Запах був просто неймовірний.

І всю дорогу додому мене не полишало якесь дивне відчуття.

Прийшла додому — і мене накрило.

Пам'ять спрацювала миттєво.

Ось я знову з дітьми на пагорбі. Навколо літо. Пахне травою і суницями. Ми вдома.

Пишу це і плачу.

Бо сьогодні мені дуже захотілося додому.

А вам часто якісь дрібниці раптом нагадують про дім?