Вітаю, мої любі читачі!)

В ці спекотні дні хочу нагади про казкову історію, яку багато хто з вас читав зимою. Сподіваюся, комусь буде приємно поринути в атмосферу різдвяних свят) А ще тут дуже харизматичний герой, якого важко не помітити)))

ВІН МЕНІ НАСНИВСЯ

ФРАГМЕНТ

Щойно незнайомка промовила «Вибачте, я помилилася», як в голові Кіндрата негайно та дуже несподівано промайнуло «Шкода». Жінка була невимовно гарною та навдивовижу розгубленою — і зовсім не схожою на інших, присутніх в цій залі. Ще мить назад Кіндрат збирався поїхати геть, але тепер йому захотілося залишитися.

Єдине, що засмучувало, це те, що жінка назвала його Давидом.

— Звіть мене Кіндратом, — промовив він до неї, щоб зупинити, бо жінка виглядала так, ніби запланувала втечу. Теж почуває себе некомфортно? — Давид з дружиною — в кінці зали зліва. Ведуть бесіду з директором банку.

— Зрозуміло, — пробурмотіла жінка й поглянула у вказаний бік, однак не поспішала туди рухатися. — Спасибі, що повідомили.

Вона мило торкнулась вузькою долонею волосся та навіть трішки всміхнулась. Здається, вона його не боялася, як решта присутніх.

Кіндрат вже звик, що дорослі люди зазвичай зустрічали його похмуру персону з помітною обережністю, та й загалом намагалися за можливості уникати. Тож Кіндрат не надто полюбляв дорослі тусовки.

Навіщо він прийшов на цей різдвяний бал, Кіндрат і сам не знав. Можливо від нудьги, а може тому, що завдяки запрошенню він отримав привід залишити матір в компанії свого ділового партнера. Однак тепер Кіндрат мусив хоча б на щось тут поглянути, щоб потім мати змогу розповідати та не вигадувати, адже матір захоче звіт. Хоч би що там було, Кіндрат побачив тут достатньо, щоб залишити недружнє до чужинців товариство. Однак тепер все змінилося.

— Будь ласка, — промовив лише задля того, щоб продовжити їхнє спілкування.

— Вибачте, ви представилися, а я — ні, — великі сині очі зупинилися на його обличчі. — Божена.

Цієї ж миті Кіндрат її згадав.

— Маєте гарний вигляд, Божено. Ви все ще пов’язані з медициною?

Він міг би заприсягнутися, що дуже сильно її здивував. Жінка поглянула на нього помітно пильніше.

— Ми знайомі? — сором’язлива усмішка торкнулась її виразних рожевих губ. — Вибачте, що цікавлюся, але я вас не пам’ятаю.

— Не знайомі, — і Кіндрат про це шкодував. — Коли я закінчував університет, ви були лише на другому курсі.

— То ми колеги? — цього разу радість торкнулась її незвичної форми очей.

— Колеги, — підтвердив Кіндрат.

— А знаєте що? — промовила вона, наче збиралася розповісти якусь таємницю.

— Що? — в тон їй запитав Кіндрат.

— Це просто чудово, що ми зустрілися. — В цьому Кіндрат був повністю з нею згоден. — Я тут зовсім нікого не знаю. І від цього мені було якось ніяково, а місцями навіть  моторошно. А тепер зовсім інша справа.

Кіндрат дивився на Божену і не переставав дивуватися. Як же просто вона з ним спілкується… Наче з другом.

— Моторошно, кажете? А поруч зі мною вам не страшно? — поцікавився він стримано, навіть обережно.

— Ані крапельки. А повинно? — Божена здивовано звела брови.

— Багато хто вас би не зрозумів. Між іншим, ви — перша, хто підійшов до мене на цьому балу.

— Ви серйозно? — Кіндрат кивнув. — Байдуже. Спілкуюся, з ким хочу. До того ж ми колеги. Ви ж не полишили медицину? — Кіндрат похитав головою. — Тим більше. Тож гадаю, буде доречно, якщо ми казатимемо одне одному «ти». Ви ж не проти?

— Не проти.

— Тоді… — Кіндрат уважно спостерігав за її обличчям і вже зрозумів, що Божена на щось наважилась. Він вперше бачив жінку, яка абсолютно не вміла приховувати свої думки. — Я можу тебе про дещо попросити?

— Запросто.

— Будь сьогодні моїм кавалером.

Бережіть себе!

Софія