Всім привіт!

Новий розділ Химер Калітрасу прибув за розкладом. У ньому трохи полунички, хтиві жриці і вибухове кохання. Буквально, вибухове.

— Живеш занадто скромно як на копа-контрабандиста, — мурликнула вона,  відставляючи келих убік. — Чим твоя квартира краща за готель? Чим ти хотів мене здивувати?

— Можливо, краєвидом? — усміхнувся він, відчиняючи балконні двері.

У ніздрі миттєво вдарив різкий, солодко-пряний аромат. Вони вийшли на повітря, під ними розкинулося сонне місто. Зорі ще світили крізь листя, але сонце вже сходило, заливаючи золотом порожні вулиці. Весь балкон Текумі був заставлений ящиками з зеленню.

— Твої симбіоти? — запитала Мара. — Колючі, як ти.

— Сукуленти, — пояснив він. — Власне, частина мого прохання стосується саме них…

— Потім, — перебила вона, поклавши руку йому на потилицю. — Проситимеш потім.

Мара й Текумі знайшлися в самому епіцентрі хаосу. Капітан варти намагався роздавати накази, хоча з його шиї хлистала кров, і йому було конче потрібно в шпиталь. Сестра, напіводягнена і припорошена попелом, тримала в руках ящик із сукулентами.

— Не питай, — гаркнула. — Просто закинь це в багажник.

Тієї останньої ночі Наялі прийшла до джерел.

Вона стояла у глибокій тіні підліска — силует, розмитий туманом, сукня — кривава пляма на тлі нічної зелені. Через гарячу пару та випите вино голова паморочилася, світ втрачав чіткі контури, але її поклик Калеб відчував кожною клітиною тіла.