Сьогодні я нарешті знайшла натхнення та опублікувала продовження другої фентезійної історії про два світи - світ людей Яв та світ істот української демонології Нав - епічне бойове фентезі "ЗАБУТА ЗИМА"

Сьогоднішня глава - справжній епік про те, як ведмідь-перевертень Горислав у складі пошукової експедиції дістався до села, що було заморожене загадковою древньою силою:

"Село зустріло мандрівників гніючою, мертвою пусткою. Це було велике поселення, яке виглядало примарним кладовищем з дерева та криги. Добротні хати-мазанки та дубові зруби стояли з проваленими солом'яними стріхами, які не витримали ваги крижаного крошева.

Та найжахливішим було не мертва деревина, не хати з пустими вікнами-зіницями. І навіть не ця мертва тиша.

Люди.

Мешканці замерзли прямо в тих позах, у яких їх застала морозна біда. Біля колодязя застигла молода дівчина з дерев'яним коромислом; на порозі хати кам'яним ідолом сидів старий сивий чоловік, тримаючи в руках недороблений кошик. Посеред вулиці лежали заснулі діти, вкриті тонкою перламутровою кіркою насту, наче скляні іграшки.

Горислав йшов вулицями, і серце його стискалося від побаченого. На лавках біля воріт, прямо біля порогів і навіть посеред дороги. Всюди лежали мешканці. Їхні обличчя покривав тонесенький шар інею, а очі були заплющені, немов вони просто спали, та сон їх був глибоким і неприродним. Мертве сонце Яв стояло високо в небі, заливаючи вулиці яскравим світлом, проте, не видаючи ані крихти тепла. Сніг хрустів під копитами коней, коли подорожні поволі просувалися мертвим селом.

Горислав міцніше перехопив ремінь сокири на плечі. Кожен подих крижаного повітря нагадував йому, що часу до Дажбожого Великодня залишається все менше, і якщо вони не знайдуть раду цьому явищу якомога скоріше, цей сон стане для усіх явних вічним."

Тож зустрінемось на сторінках мого літературного Всесвіту. Бережіть себе, усіх обійняла. Як завжди, ваша Ріна Март ❤️