​Мої вітання, букнетівці!

Невеличке оновлення новинки:

— Сьогодні їстимемо суші, — Аля з двома порожніми склянками в руках повертається до мене. Біляве волосся затуляє пів чола і спадає прядкою до плеча. Вона дує на нього, ніби це допоможе повернути чубчик на місце, але марно.

​Я сиджу за її кухонним острівцем перед тарілкою з чіпсами. Дивлюся на ненабагато старшу за себе жінку, яка знає ціну цього нікчемного життя. І знає ціну чоловічому «обіцяю», яке завжди дорівнює нулю.

​— Кур'єр уже везе, — пояснює вона. — Ти як?

​— Я норм. Дякую. — Підводжу на неї очі. На душі геть не весело, хоча вона й не намагається мене розвеселити. Кінцівки досі ніби не мої, особливо пальці — тремтять так, що й ложки не втримаю.

​— Бачу, — вона ставить склянки переді мною, наливає мінералку, кидає скибку лимона і додає м'ятні листочки. — Слухай, Таню... іди прийми ванну. Я поки постелю тобі на дивані.

​— Ти не те хотіла сказати. — Я знаю Алю досить давно, тому впевнена: вона просто приховала думку. Не озвучила, щоб мені не боліло. Вона завжди й з усіма надто тактовна, зате пряма з чоловіками.

​— Нічого, правда! Просто ти надто втомлена. А нам о третій прокидатися.

​Вона має рацію. О третій підйом, о п'ятій реєстрація, а о шостій тридцять — літак в Туреччину. Три години в небі, і я вільна від звіра, якого терпіла й покривала останні два роки свого життя. А за останні три доби витримала стільки, скільки людська психіка просто не здатна винести.

​— Гаразд, — сповзаю з барного стільця. Ноги як ватяні, в голові усе ще хаос. Я ніби й знаю, куди йти, але не можу зорієнтуватися у просторі. І Аля це бачить.

​Подруга проводить мене до ванної кімнати. Вмикає душ, дає рушник і залишає саму. Але вона не може забрати з собою той безлад, що зараз рве на шматки мій мозок. Не може забрати біль, який досі пульсує не лише в тілі.

Анотація:

Три доби пекла. Дві хвилини на збори. Один квиток в інше життя.

​Тікаючи від власного брата, я опинилася в чужому готелі — без грошей, без минулого й без жодного розуміння, що робити далі. Все, що в мене залишалося — це розпач і дике, досі незнане бажання довести самій собі: я більше нікому не належу.

​Але з’явився він. Чоловік, від якого віє абсолютною владою та шаленими грошима. Який не став грати в романтику, а просто запропонував ніч без зобов’язань.

​«— Я пропоную вам ніч. Вдвох. Без зобов'язань... Що скажете?»

Це мала бути лише одна ніч, яка залишиться в стінах готельного номера. Але доля зіграла зі мною в іншу гру...

"СПОКУСА МІЛЬЙОНЕРА"

Гарного дня, та мирного неба!❤️

Мій телеграм

Спільний телеграм