Так-так, оці 50 сторінок - це було знайомство/нагадування про персонажів - сподіваюсь, нудно вам не було ♥️ (хоча по чудових коментарях, якими ви тішете мене кожен день, я бачу, що таки ніт)! У нас по плану ще одна більш-менш спокійна Хроніка, а потім вам капець...

Ви ж просто ще не знаєте, як я пишу продовження... За плавилами кіносиквелів - має бути найкраще з першої частини Х 2 ☺️ Коротше кажучи, готуємось до того, що скоро почнеться екшн. А потім з якогось моменту і до кінця книги

"Другий шанс або Помста ангела"

ви, по моєму задуму, маєте читати з таким обличчям:

Просто для розуміння. Оцей напис на моїй сторінці

з'явився саме після появи "Тернових пут" ❤️❤️❤️

Також нагадую, що завтра у мене вихідний в викладці,

продовження чекаємо 23.06 вже о 00:00!

Але вам уже є що читати...

— Енергія, яку він випромінює, — спокійно пояснила Фірайя, — ніби просто не поміщається в ньому. Років тридцять тому, до речі, її було значно менше. А в минулому столітті, коли потрапив до мене вперше, Другий шанс виглядав геть спокійно… Він ніби прокидається. Але опанувати його, підкорити собі досі не може жодна відьма.

Саме в цей момент вони, нарешті, підійшли до артефакту. Ханна мимоволі завмерла.

Посеред зали, не торкаючись ані підлоги, ані стелі, висів пісочний годинник.

Тонкі оправи сяяли сріблом, а всередині замість звичайного піску переливалося світло. Золотаві іскри безперервним потоком перетікали з верхньої колби до нижньої, але їх ніяк не меншало. Навколо артефакту так тремтіло повітря, що це було помітно навіть звичайним людським зором. Ніби якась невидима сила розходилася від нього хвилями, змушуючи електричні лампи мерехтіти й ледь помітно ворушити волосся на потилиці.

— Ого… — видихнула юна відьма, мимоволі роблячи крок до артефакту й простягаючи до нього руку.

Та Фірайя її перехопила.

— Три відьми за мого життя пробувати його торкнутися. Вони всі мертві...

З любов'ю ❤ Ваша Мрія Чарівна ❤

Фейсбук ⭐ Інстаграм ⭐ Тредс