Ба завжди приводила її в магазин, але спочатку обов'язково вела в примірочну, щоб Віка просто подивилася на своє відображення, і спокійно говорила їй:

— Ві, дивись на себе, але ніколи не шукай в собі вади. Шукай в собі красу, приховану від людського ока, бо тільки ти знаєш, що в тобі найкраще. Це справжнє мистецтво — бачити в собі тільки найкраще, і це не обов'язково має бути суто зовнішня краса. Це має бути твій секрет, твоє найкраще, створене тільки для тебе. І ось саме для цього твого внутрішнього найкращого ми й будемо обирати сукню. А коли ти будеш приміряти річ, то ось той твій секрет має прийняти цю сукню чи будь-який інший одяг. Твій внутрішній секрет має відчувати себе царівною. І як тільки ти це зрозумієш — підбір гардеробу стане для тебе захопливою пригодою, а не мукою. А всі твоєї речі будуть сидіти на тобі так, наче вони спеціально для тебе пошиті.

Ріан  перевів погляд вниз — і завмер. Там  внизу в світлі софітів танцювала дівчина у чорній сукні. Вона танцювала із закритими очима, одна рука тягнулася вгору. Вона торкалася повітря, а звідти розпливалося прозоре золотаве сяйво. Сяйво  огинало тонкий стан невагомими візерунками, прадавня магія невидима для людського ока просто серед його нічного клубу розросталася на очах.

ВІН. ВОНА. І МИСТЕЦТВО ПОФІГІЗМУ