— Лілю, послухай... — я спробував її обійняти, щоб заспокоїти.

— Не чіпай! — закипіла Волошина. — Стосунки будуються на чесності, Олег! На чесності!!! — Вона замовкла. Судомно вдихнула й відвела погляд. Наче вже не могла дивитися на мене.

— Я чесний із тобою, Лілю! — відчайдушно вигукнув я, розуміючи, що мої слова проти ДНК-тесту — ніщо. — Я не знаю, що зробила Мар’яна, щоб провернути це, але я з нею не спав!!!

Я знову ступив до Лілі й спробував торкнутися її. Але вона сахнулася від мене так, ніби я був джерелом якоїсь зарази.

— Та що ти кажеш?! — закричала у відповідь Волошина, і з її очей таки бризнули сльози, які вона почала швидко витирати долонею. — А як, по-твоєму, Мар’яна завагітніла, Дороніне, га?!

Я промовчав, витримуючи її гнівний і вражений погляд. Бо не знав, що відповісти. Бо будь-яка відповідь звучала б ідіотськи. Бо я сам не розумів, якого біса відбувається. Але Ліля вже була заведена й продовжувала наступати.

— Може, Мар’яна зібрала твою ДНК із кавової чашки?! Або вкрала волосину й провела давній слов’янський ритуал на запліднення?! О, або купила твій сперматозоїд на маркетплейсі?!

Вона нервово розсміялася крізь сльози. Цей сміх звучав гірше за будь-який плач.

— Ліль...

— А, ні, стривай! Знаю! Твою сперму вночі викрали прибульці й потай доставили Мар’яні просто у вагіну! Точно! Саме так усе й було!

Я, звісно, розумів, що Лілія має право на цей сарказм, який свідчив лише про відчай, але мене розривало зсередини від того, що я ніяк не можу довести їй свою правоту просто зараз.

ЙОГО ЄДИНА СПОКУСА. КНИГА 2