Після тієї ночі світ для Ліани змінився безповоротно.
Тиша в квартирі більше не була просто тишею — вона дихала ним.
Вона стояла на кухні, стискаючи край столу, і намагалася переконати себе, що все це — лише гра уяви. Втома. Стрес. Нічні видіння.
Але повітря раптом стало густішим.
— Ти сьогодні посміхалася комусь іншому, — прозвучав за спиною тихий голос.
Ліана завмерла.
Він не підвищував тону. Не робив різких рухів.
Але в цьому спокої було щось значно страшніше за крик.
Вона повільно обернулася — і зустріла його погляд.
Темний. Глибокий.
Небезпечний.
— Це нічого не значило, — прошепотіла вона, хоча сама вже не вірила своїм словам.
Він зробив крок ближче.
І в цей момент вона зрозуміла страшну річ:
він не сумнівається.
не питає.
не просить.
Він уже вирішив.
— Ти не розумієш, Ліано, — тихо сказав він, дивлячись прямо в її очі. — Я не з тих, кого можна ігнорувати.
Від цих слів по її шкірі пробіг холод.
І водночас — щось інше.
Щось, від чого неможливо втекти.

https://booknet.ua/book/mstika-zodaku-skorpon-b454762