Мене звати Олена. Я не письменниця за освітою і ніколи не думала, що колись сяду писати книгу. Але є спогади, які неможливо забути, навіть якщо дуже хочеться. Вони повертаються у снах, у випадкових звуках, у запахах, у звичайних словах. І з часом я зрозуміла: якщо не викладу їх на папір, то так і носитиму їх у собі все життя.

Моя книга «Поки діти спали» — це історія про сім місяців життя в окупації. Про страх, який стає звичним. Про дітей, які занадто рано подорослішали. Про матерів, які щодня шукали сили посміхатися, навіть коли самі ледь трималися. Про людей, які попри все продовжували жити, допомагати одне одному і вірити, що темрява колись закінчиться.

Я не намагалася створити героїчну історію чи прикрасити події. Навпаки — хотіла бути чесною. Розповісти про те, як це було насправді: без світла, без зв'язку, під звуки вибухів і гвинтів вертольотів, з постійною тривогою за дітей і близьких.

Ця книга народилася не лише з болю. Вона народилася з бажання зберегти пам'ять. Пам'ять про людей, які вистояли. Про дітей, які вчилися жити у світі, де війна раптом стала частиною буденності. Про кожного, хто пережив окупацію і знає, що свобода — це не просто слово.

Дякую всім, хто вирішив пройти цей шлях разом зі мною. Для мене це не просто книга. Це частина життя, яку я нарешті наважилася розповісти. ❤️?