... Чи вже — так вбачається — в усьому забракло сенсу... І досвід страшних років Другої світової війни тьмяніє… І тут, і там, і навіть у Німеччині. І пахне новою кров'ю. А політики це заохочують. Брешуть, брешуть і брешуть... І сіють популізм для бідних... Ніби Йозеф Геббельс і не помирав... І кожен кожного судить, і всіх несе, несе... У прірву. Ані болю втрат, ані сорому, ні страху Божого... А що без них людина?

А тим часом вагон життя гуркотить у провалля, в пекло... Хай вже наше існування підходить до краю. Але ж наші діти теж сидять у цьому потягу... І туляться до скла його вікон вже онуки... А згодом, рано чи пізно, на невиліковні рани накладуть ті ж самі політики (а всі вони — злочинці) пластир забуття...

Із книги "Зрозумілою і доступною мовою".

Читати далі можна онлайн:

https://booknet.ua/apalkov-oleksandr-u10604644