Мої любі, якщо ви так само, як і я, можете лише мріяти про море і відпустку, страждаючи в офісі – у мене є для вас дуже заманлива пропозиція. Запрошую в пʼятизірковий готель на Криті. В програмі: все ключено, смачні пʼянкі коктейлі, запальні танці... і запеклий ворог з офісу, якого поселили у ваш номер. 

Короткий, але насичений, як пристрасний курортний роман, твір, уже чекає на вас. Зустрічаємося щоранку о 6:00, щоб разом стояти в ранкових заторах і подумки перебувати десь на Криті. Книга планується справді невеликою, тому додавайте у бібліотеки і лайкайте, щоб її побачило якомога більше людей.

⚡️ І я не можу не залишити вам уривок з розділу, який уже чекає на сайті:

— Місс Дорошенко... — здушено проковтнув він повітря, послаблюючи краватку. — У нас тут... маленька технічна накладка. Розумієте, через глобальний збій у загальній системі бронювання стався овербукінг. Ваша бронь на королівський люкс повністю, секунда в секунду, дублюється з бронею іншого гостя.

— Перепрошую? — моя ідеальна посмішка миттєво злетіла з обличчя, оголюючи зуби хижака. — Я оплатила цей номер три місяці тому. Я летіла сюди двома рейсами з пересадкою в Афінах, мій багаж ледь не загубили, і я не спала майже добу. Що означає «дублюється»? Виселяйте того іншого гостя, це ваші проблеми!

— На жаль, ми не можемо, — защебетав Яніс, панічно витираючи піт із чола паперовою серветкою. — Готель забитий під зав'язку, у нас зараз весільний сезон, жодного вільного куточка! Але ми дуже цінуємо наших клієнтів! Ми можемо запропонувати вам чудовий готель-партнер за тридцять кілометрів звідси... Три зірки, дуже затишний, сімейний бізнес, там просто приголомшливий вид на гори й автентичні грецькі таверни поруч...

— Три зірки?! В горах?! — від мого ультразвуку на рецепції, здається, забряжчали келихи на полицях бару. — Я купувала п'ять зірок преміум-класу на першій лінії моря! Мені не потрібні ваші кози в горах, мені потрібен мій люкс!

— Повністю підтримую цю леді, Янісе. Скидати старшого бренд-менеджера нашої компанії до рівня трьох зірок — це прямий удар по корпоративній репутації, — раптом пролунав за моєю спиною до болю знайомий, оксамитовий, глибокий і нестерпно самовпевнений баритон. — Хоча, з іншого боку, вид на гори їй би підійшов. Там прохолодно, якраз під її залізобетонний темперамент. Може, хоч там вона перестала б кричати на людей.

Я замерла. Серце пропустило удар, а потім заколотилося десь у горлі. Земля під моїми брендовими босоніжками хитнулася сильніше, ніж під час зони турбулентності над Егейським морем. Цей голос я впізнала б із тисячі. Голос, який снився мені в кошмарах після кожної невдалої робочої наради.

Повільно, дуже повільно, молячись усім відомим богам, щоб це була галюцинація від перевтоми, я повернула голову праворуч.

Біля сусідньої стійки реєстрації, недбало спираючись ліктем на мармурову поверхню, стояв високий, широкоплечий чоловік. Білосніжна лляна сорочка з недбало підкоченими до ліктів рукавами підкреслювала його ідеальну засмагу, дорогі сонцезахисні окуляри сиділи на фірмовому гордому профілі, а на губах грала легка, майже непомітна триденна щетина. Він повільно зняв окуляри, зачепивши їх за виріз сорочки, і подивився на мене своїми темно-карими, бісовими очами. В їхній глибині зараз палало чисте, нестримне, концентроване знущання. У руці він тримав келих із безкоштовним вітальним шампанським, яким граціозно салютував мені.

Артем. Ковальчук.

Людина-катастрофа. Мій персональний офісний кошмар, запеклий ворог і головний конкурент за крісло директора департаменту маркетингу. Останні два роки ми вели в київському офісі справжню війну на винищення. Ми підсиджували одне одного на презентаціях, крали ідеї, обмінювалися шпильками в корпоративній пошті й перетворювали кожну п'ятничну нараду на філіал гладіаторських боїв.

Дуже потребую вашої підтримки, тому діліться у коментарях своїми думками і враженнями! Та не забувайте, що опівночі у нас побачення з Марком та Євою. І там... палає все.