Друзі, привіт! Поки ви занурюєтеся в атмосферу «Казок для тих, хто забув, хто він є», я хочу поділитися з вами особистою історією. Вона пояснить, чому на обкладинці цієї книги стоїть саме таке ім'я — Таво Нада.

Коли мені було всього півтора року, стався випадок, який моя родина згадує досі. Одного дня на кухні я дістав усе приладдя з нижніх шафок і розкидав його по підлозі. Мама, втомлена побутовими справами, зайшла, побачила цей безлад і почала сильно сваритися, кричати: «Навіщо ти це зробив?!»

Батько розповідав, що я тоді не злякався і не заплакав, як зазвичай роблять малюки. Я просто спокійно подивився мамі прямо в очі й абсолютно рівним, дорослим голосом відповів дві фрази: «Таво. Нада». Після чого спокійно продовжив свою справу, взагалі не звертаючи уваги на її крики.

Тоді для батьків це прозвучало як кумедне дитяче виправдання (щось на кшталт «так було треба»). Але через роки я зрозумів, що в тій дитячій незворушності було приховано дещо набагато більше.

На санскриті Нада (Nāda) — це божественний звук, первісна вібрація Всесвіту, яку містики описують як величний гул внутрішнього Океану. А той стан, у якому я перебував у півтора року, на Сході називають Вайраг'я (Vairāgya). Це абсолютний внутрішній спокій, духовна свобода від чужих емоцій та незворушність перед обличчям будь-яких зовнішніх бур.

Діти наділені цією чистою «Вайраг'єю» від самого народження. Вони чують свій внутрішній Океан. Але дорослі, потрапляючи в суєту нескінченного життєвого каравану, забувають цей звук. Вони починають кричати, швирятися піском образ, будувати міражі та ховатися від вітру.

Я повернув собі це ім'я — Таво Нада — щоб через свої притчі допомогти кожному з вас згадати той самий дитячий, чистий стан. Згадати, що жодна зовнішня буря чи крик не здатні сколихнути глибину вашого власного внутрішнього Океану.

А ви пам'ятаєте моменти зі свого дитинства, коли ви відчували цей абсолютний, чистий спокій, який дорослі не могли зрозуміти? Поділіться в коментарях, мені буде дуже цікаво почитати!