Доброго вечора, мої любі!

Сьогодні діє знижка на ніжну і емоційну історію кохання.

-Шалене кохання,
-Ніжність,
-Пристрасть,
-Небезпека,
-Емоції на межі,
-Сильні почуття,
-Щасливий кінець.

18+

Уривок: 

        Давид    одягає    мені    шолом    і     ми    сідаємо    на     байк.    Цього    разу    я      сідаю    за     його     спиною   і      міцно    притискаюсь    до    тіла    чоловіка,     обіймаючи     його  .   Давид    підіймає    футболку  ,   щоб   мої   долоні    лежали    на    його    гарячих    і    твердих     кубиках     на    животі.  Я    від    неочікування   і     сорому    спочатку    смикнулась ,    хотіла   забрати     руки  ,    та      він     накрив      їх   своїми.

     -  Так    буде   тепліше   крихітко . -  погладив     мої    долоні   на   своєму    животі    і    накрив    їх    футболкою.    Мені     настільки     подобаються     ці     відчуття  ,     що    аж   соромно...   Внизу    живота    відчуваю     солодку    вібрацію.    Не     стримавшись    проводжу    пальцями     по     твердих    кубиках    і    відчуваю ,   що     тіло   Давида    ще    більше    напружується.    Притуляюсь   щокою   до        його    спини    і      ми    рушаємо    з    місця.   Не    можу      повірити     що   це    я  ,   замість     того ,    щоб     повторювати     матеріал    на     завтрашні   тести,    катаюсь   на    байку   з     гарячим    красенем.     Та     чомусь    вперше    в    житті ,     мені   глибоко     наплювати     на     навчання   і    оцінки  ,    та   взагалі     на   все    наплювати...  Головне     відчувате    те ,   що    я   відчуваю     зараз...   Швидкість ,    адреналін  ,     міцну    спину   Давида  ,    його   гаряче     тіло    і    його    шалене     серцебиття.    

      Ми    приїжджаємо    до    якогось   дерев'яного    будиночка   біля    річки.    Тут     дуже     гарно ,   але    навкруги   немає    нікого   і     нічого.    Хоч     я     і     погодилась   з   ним      поїхати,    та    я    не   думала  ,   що     ми    будемо   взагалі   самі.    Ще    й     в     будиночку...   Я     вчепилась   руками    міцніше    в     його    прес    і      Давид     повернув     до    мене    голову.     Мабуть    по    моїх   очах    все   видно.

    -   Ти    боїшся     мене?  -  запитує      зазираючи    в      очі.    Потім     підіймає    одну    мою     руку    до     своїх    губ   і    цілує .  -   Не    бійся.    Я     ж   обіцяв ,    що   навіть   не    торкнусь    тебе  ,    якщо    не    захочеш.     Якщо   хочеш,    поїдемо    в     інше     місце.   -  він    прикладає     мою    долоню    до     своєї     щоки  ,   а     я     тону    в    його    очах   і    в   своїх     відчуттях.   

    -  Не   потрібно   нікуди    їхати.   Просто ...   просто    я    не     знаю    тебе.    -  шепочу.   Можливо    я   роблю     велику     помилку,    та    я   знов    вирішую    йому    довіритись.     Якби    він   хотів    щось    мені   зробити,    вже     б    зробив.   Давид    посміхається    і      ще    раз     поцілувавши    мою     долоню,    злазить    з    мотоцикла    і     наче   пушинку    знімає    мене  на землю.    Знов    відчуваю   себе    маленькою   комашкою    поруч    з   ним. 

     -  Саме   для   того    ми   тут.   Щоб    познайомитись   ближче.    Я     хотів  ,  щоб    нам  ніхто    не   заважав.

     - Але   навіщо    тобі  це?  -  навіщо    тобі   ,  такому   бездоганному ,   недосвідчена    сіра    мишка?  Хотілось   додати.

     -  Ти   подобаєшся    мені ,   крихітко.   До     божевілля    просто.   Я    хочу   з   тобою      зустрічатись.   - Здається     він    знов    прочитав    по  моєму    виразу  ,   наскільки  мене    шокувало   його   зізнання.    Посміхнувся ,    взяв    мене   за     руку     і    повів      всередину    будиночка.     О Господи!    Я   йому   подобаюсь.  

     Зайшовши     всередину     розумію ,   що    чоловік     готувався.   Посередині    стоїть   стіл ,   на   якому   багато   різних    страв  ,    вино    і   знов    білі    троянди.  

    -  Ого,    ми    ще    когось   чекаємо? 

    -  Ні.   Просто   я    ж  поки   що   не   знаю  ,    що   ти    любиш.  Тому   так.  -  показує   на    стіл.    Ми  сідаємо   і    Давид   бере     в    руки    вино.

    -   Я    не   п'ю,   взагалі.  -  він   посміхається  і   кладе   пляшку    назад    на   стіл. 

    -  Скільки     тобі    років   крихітко?  Розкажи    щось   про   себе.

     -   Мені    19  років.   Навчаюсь     на     другому   курсі    юридичного    університету.    -   почала    я     розповідати,   а    Давид    уважно    мене    слухав .   Іноді    щось    перепитував ,    видно     було  ,  що   його   дійсно    цікавить    моє    життя.  І   це     мені    дуже   подобається.   -   А   тепер     розкажи   про    себе.  -   прошу   його    і    бачу   як  він     напружується. 

     - Мені     29   років.   Займаюсь   сама    бачила   чим.    Сім'ї   в   мене     немає ,   я   ріс    в    дитячому    будинку.    В   мене   є     лише    друзі.   Я     вас    пізніше   познайомлю.    Ми   з     дитинства    разом.    -  мені    його   шкода.   Не    уявляю     як    це  ,    розуміти    що   в    тебе  немає     нікого    з   рідні.    

     Ми   так   сиділи   до    самого    вечора.   Спілкувались ,    сміялись   і   я   зрозуміла ,    що   хочу       щоб   так   було    завжди.   Мені    з    ним    так    легко  і    так    спокійно.    Дуже    часто    ловила    його     погляд     на   своїх    губах    і   мене     кидало    в   жар.     Я     б    теж    хотіла ,    щоб     він   мене   поцілував ,    та      він    навіть   не    намагався,    лише     поїдав     мої   губи     очима.    Мабуть    через     обіцянку ,   що    не   торкнеться     якщо      я    не    захочу.    А    якщо     я     хочу ?    

         - Маленька ,   ти    так    дивишся     на   мої    губи  ,   що   я    зараз   не     стримаюсь...

          -  І   не     треба.    Не   стримуйся. -  шепочу.  Двічі    повторювати    не     потрібно.   Він   швидко   піднявся  ,    два    кроки    і     я    в    його   обіймах ,    а    його   губи     накривають    мої .   Щойно    він     поглиблює    поцілунок,    як    з    мене    виривається    стогін.

       -  Дідько.  - гарчить    в    губи. - Яка   ж    ти     солодка,   крихітко.   -   і   знов   цілує.   Я    божеволію   від    його   смаку   і    від   наполегливих   рухів   його    язика    в      моєму   роті.   Це    мій    перший,   справжній  ,     дорослий     поцілунок.   Давид   міцно     мене   притискає    до     себе    і    я    відчуваю ,   що   йому    мало    нашого    поцілунку.   Опускає    свої    долоні    на     мої     сідниці   і     я    перестаю   відповідати    на    поцілунок   і    намагаюсь   звільнитись   з    його    обіймів.   Та    куди    там...   Як  я    можу   вирватись   з  обіймів   самого   Лютого?     Чемпіона    рингу.   Чемпіона   боїв   без   правил. Та    він    підіймає    долоні  знов   на     талію ,    але    мене   не    відпускає.

      - Тихо!    Тихо    маленька.  Не   бійся.   Вибач ,    не     стримався.   Ти    така  солодка ,   така    смачна ,   що    мені    знесло    дах.    -   мені   самій     його   знесло.    Навіть    не    знаю   чого    більше    злякалась ,    що   він   не   зупиниться  ,   чи    що     я    не   захочу    щоб   він     зупинявся...

     Приїхавши   до   гуртожитку  ,   Давид    знов   жадібно    цілує    мої    губи ,    а     я   знов   божеволію від   відчуттів.   

    -  Не   хочу   тебе     відпускати.  -  шепоче   в     губи.   Потім   дивиться     в    очі. -   Будеш    зі    мною    зустрічатись ?  -  широко   посміхаюсь   і    киваю.   Давид   теж    посміхається    і   цілує   мою    посмішку.   -  Зустрінемось  завтра?

    -  Так.  -  відразу ж  відповідаю    і    розумію ,  що   я  закохалась.   Так     швидко   і   так    шалено.  

    - Тоді    до    завтра  крихітко.  Солодких    тобі    снів.  

    - І   тобі   Лютий.  -   він   посміхається   і    сідає    на   байк...

А ще, нагадую вам про нову історію кохання, яку сьогодні було оновлено.

СКОРО АМІНА ЗУСТРІНЕТЬСЯ ЗІ СВОЇМ ВОРОГОМ...

Раптом в холі почувся шум, голос охоронця і чиїсь кроки. Потім захлопнулись дверцята автомобіля. Софія підскочила зі стільця і її очі засвітились.
- Тато! Він вже приїхав. - і кулею вилетіла з їдальні.
- Софіє! Не біжи так. Впадеш. - вискакую в коридор слідом за нею. Звісно, вона навіть не озирнулася. Мала неслася вперед, ніби за нею гналася ціла армія.
- Софіє, обережно! - я прискорила крок. Потім ще. І саме на повороті врізалася в когось так сильно, що мало не впала. Чашка вилетіла з моєї руки і весь її вміст опинився на білосніжний сорочці. Якісь документи розлетілися по підлозі.
- О, Господи... - серце завмерло. - Вибачте, я... - підіймаю голову і впадаю в ступор. Темне волосся. Високий зріст. Дорогий костюм. Впевнений погляд чорних очей, які зараз не обіцяють мені нічого доброго... Це він. Данило Корсун. У грудях миттєво спалахнула ненависть. Така сильна, що мені стало важко дихати.
Перед очима раптом промайнула фотографія розбитої машини. М'ятий метал. Поліцейські звіти і слова Олега...
"Твої батьки загинули через нього."

ГАРНОГО ВЕЧОРА І ТИХОЇ НОЧІ!