Вітаю!

Роман "Фатальна ніч з босом" — оновлено!

✨✨✨

— Сікорський! Постав мене! — розлючено наказую.

— Крихітко, і не проси.

— Руслане!

Починаю вириватися, щоправда, дуже обережно. Бо впасти з його плеча мені аж ніяк не хочеться.

— Люди побачать! — тихо благаю.

— І що?

— Це ж неприпустимо...

— Есеніє, а те, що ти босоніж посеред ночі гуляєш територією комплексу у вечірній сукні, припустимо?

Замовкаю. Не маю що сказати. Тому іще міцніше тримаюся за його сорочку. Але вже за кілька секунд знову прошу:

— Руслане, все одно опусти мене. Мені так незручно.

Він таки відпускає мене, і я лише встигаю видихнути, як він хапає мене на руки перед себе і знову несе.

Завмираю. Я справді не чекала такого від нього. Тільки відкриваю рота, щоб обуритися, як він випереджає мене.

— Есеніє, годі. Ти втомилася і не потрібно зараз сперечатися. Я не тільки це бачу, я це знаю.

♥️