«Паперовий корабель»

Мабуть, слід почати з того, що я, хоч моє дитинство прийшлось на 90ті роки, у той час не дивилась «Титанік», бо з доступом до перегляду фільмів було все складно.

*Труднощі формують у людини вміння викручуватися, але то трохи інша історія*

Я більше читала книги, ніж дивилася телевізор, а коли обставини змінились і з'явилась можливість дозволити собі походи в кіно і театр, мати більший вибір що подивитися вдома, увагу привертали вже інші тайтли.

Але якось випадковий пост у твітері нагадав: а я ж досі бачила з «Титаніку» тільки уривки!

І 2026 рік почався у мене з надолужування не отриманого в дитинстві.

Почала дивитися дещо скептично. Невдовзі затягнуло. Оцінила все прекрасне, що є у фільмі. Плакала над долею літньої пари, яка залишилась на кораблі.

Через деякий час стала думати: а що могло вміститися в таймскіп між «назвалась чужим іменем» і «літня жінка з забезпеченим нинішнім життям згадує минуле».

Спершу це було просто думкою. Я не планувала писати, тому що на той час зникло натхнення, а ті платформи, до яких я придивлялась, не надихали. Не вистачало руху, спілкування.

Але під час тривалих відключень світла я побачила, що ввечері засинаю уривками, коли світло вимикають, і цим збиваю собі режим. Тому почала робити нотатки в телефоні, продумуючи всесвіт роману. Спочатку навіть не плануючи це показувати, ну хіба що кільком найближчим друзям.

Що ж – до того часу, як в мене з'явився якийсь напрямок і план, текст був майже готовий…