— Я гадав, тобі подобаються лише серйозні речі: енциклопедії, магічні хроніки чи атласи, — сказав він, кивнувши на збірку віршів у руках друга.

— Мені багато чого подобається, Моргане. У Ма́нари в бібліотеці не було місця для поезії, — Велеслав ледь помітно посміхнувся.

— А це що за фоліант? — Морган вказав на невелику книжку, що самотньо лежала на самому краєчку столу.

— Не знаю, — Велеслав відклав вірші й узяв загадкову книгу. — Вона тут із самого ранку. Мабуть, хтось читав і забув повернути на полицю.

На палітурці не було жодної назви — лише вишукане тиснення у формі троянди. Ельф навмання відкрив сторінку посередині.

— Хм... яка дивна книга, — промовив він, вчитуючись. — Я не зовсім розумію... це казка чи що? Таке просто неможливо з точки зору анатомії!!

— А що там? — зацікавився Морган, нахиляючись ближче.

Велеслав не відповів. Він перегорнув ще кілька сторінок, і його очі раптом розширилися від непідробного здивування.

— Та що ж там таке?! — не витримав Морган.

Ельф мовчки простягнув йому книгу, вказавши пальцем на абзац.

— «Вона відчула, як він міцно схопив її за стегна і...» Ох! — Морган різко відсахнувся, а його обличчя миттєво набуло кольору стиглого томата. — Та це ж... Не може бути! Він що, там... слона ховав у штанях?! Це взагалі фізично неможливо...

— Там ще і картинки є... Гадаю, краще покласти це на місце, — хрипким, дещо збентеженим голосом промовив Велеслав.

Морган швидко закрив їі, і наче торкаючись отруйної змії, обережно поклав книгу на стіл.

— Ти ж... не думаєш, що це Либідь читала? — нервово запитав він, намагаючись опанувати дихання.

— Якщо так, то в тебе великі проблеми, Моргане, — невпевнено відповів ельф, уникаючи погляду друга. — Бо в неї, судячи з тексту, надзвичайно великі очікування.

— Може, це Луна? — висунув нову теорію Морган. — Ну, знаєш... цікавість у такому віці...

— Ні! — різко відрізав Велеслав, а потім додав значно тихіше, ледь чутно: — Сподіваюся, що ні.

Луна повернулася з тацею, на якій парували три чашки ароматного чаю. Поставивши її на стіл, вона одразу втупилася в брата.

— Моргане, ти чого такий червоний? — підозріло запитала вона, примруживши очі. — Знову про Либідь розмовляли?

— Так, — миттєво відгукнувся Велеслав, рятуючи друга від пояснень. — Саме про це. Дуже... емоційна була дискусія.

Морган лише інтенсивно закивав, не наважуючись відкрити рота, щоб не сказати зайвого. Луна сіла на стілець прямо навпроти тієї самої книги з трояндою. Коли дівчина раптово простягнула обидві руки в бік книги, чашка чаю в руках Велеслава завмерла на півшляху до вуст. Очі ельфа розширилися. Але Луна лише солодко потягнулася, розминаючи затеклу спину, і голосно позіхнула.

Велеслав гучно видихнув. Помітивши, що Луна здивовано на нього зиркнула, він почав посилено дмухати на чай, хоча той уже давно перестав парувати.

— Гарячий... неймовірно гарячий чай, — пробурмотів він, роблячи вигляд, що боїться обпектися.

— До речі, я зустріла Либідь, — згадала Луна, відпиваючи зі своєї чашки. — Вона сказала, що зараз заскочить до бібліотеки, бо щось тут забула.

Морган зробив великий ковток і тут же зайшовся кашлем, ледь не захлинувшись.

— Не такий він уже й гарячий, — спокійно зауважила Луна, дивлячись на брата, який намагався віддихатися.

Саме в цей момент двері відчинилися, і до бібліотеки впевненим кроком зайшла Либідь. Привітавшись з усіма, вона почала наближатися до столу. Чим ближче вона підходила до «книги з трояндою», тим нижче Морган сповзав по спинці стільця. Здавалося, ще секунда і він просто зникне під столом.

— А, ось де вона! — вигукнула Либідь, але замість злощасного роману простягнула руку до стелажа позаду нього і дістала старий тубус. — Завжди було цікаво подивитися, як виглядала наша країна кілька століть тому. Ти ж не проти, Моргане?

— Ні! Зовсім ні! — вигукнув він із таким полегшенням, наче йому щойно скасували смертну кару. — Що ж, ми вже закінчили зі справами. Покладу книжки на місце, щоб не захаращувати стіл.

Діючи зі швидкістю досвідченого кишенькового злодія, Морган схопив збірку віршів Велеслава і накрив нею книгу з трояндою. Піднявши цей «сендвіч», він звернувся до ельфа:

— Нагадай-но, друже, де ти брав цю поезію? Бо ти ж знаєш Крона — він любить, щоб усе стояло на своїх полицях.

— Так, звісно, я покажу, — Велеслав підхопився зі стільця.

Коли вони відійшли на безпечну відстань від дівчат, сховавшись за дальніми стелажами, Морган прошепотів:

— Треба заховати цю книгу. Негайно.

— Якнайдалі, — додав Велеслав