- Вона сяде тут. - Захар поглянув на місце біля себе.  
  - Це ж твоя няня, а я думаю, звідки знаю цю дівчину. - посміхнувся Темний-старший.  
 - Ельвіро, на вихід. - Захар різко встав так, що стілець упав.  
 - Що відбувається? - Віка взагалі не розуміла, що сталося. Вона, певно, і пам'ятає Захара, але дивилася на нас розгубленим поглядом.  
 - Захар.... - прошепотіла я.  
Мені не хотілося псувати угоду подрузі.  
 - Я сказав. - спокійно відповів він і вийшов із зали.  
 - Ви поки можете підписати папери. - посміхнулася я Віці й побігла за ним.  
 - Я слухаю. - сказав він, стоячи біля входу в ресторан і випускаючи дим угору.  
 - Захар, це випадковість. - поглянула на нього.  
 - Ти випадково поїхала до подруги, а зустрілася зі старим Темним?  
 - Так.  
Він повільно зробив ще одну затяжку і повернувся до мене.  
 - Ельвіро.  
— Не віриш? Тобто, на твою думку, як тільки я опиняюся поруч із якимись чоловіками, то одразу хочу їх?  
Він мовчав. Для мене це була вічність, а не пара секунд.  
 - Та пішов ти, Захаре. - я хотіла піти, але він схопив мене за руку і потягнув до себе.  
 - Давай спокійно.  
 - Це ти мені кажеш? Це я тебе вивела як цуцика з ресторану?  
 - Ельвіро. - він говорив спокійно.  
А я все. Я завелася, як бензопила.  
 - Не треба, Захаре. Мені все це так зрозуміло.  
 - Та стій.  - він потягнув мене до себе, сівши на маленький парканчик біля ресторану, і вперся носом у мій живіт.  - Чого ти тут? - сказав глухо.  
 - Я не хочу нічого пояснювати. - задерла підборіддя.  
 - А якщо я вибачуся? - поглянув на мене знизу вгору.  
- Не знаю. Дивлячись, яке буде вибачення. - я намагалася не посміхатися.  
За цей короткий час я вивчила Захара. Він і вибачення....  Нонсенс...
- А як ти хочеш? - він посміхався.

Красуня, яка бісить Чудовиська ❤