Вітаю, любі читачки і читачі!

Минулого тижня ви потішили мене щоденним потраплянням роману «Її чужий, її рідний» у бестселери! Тож сьогодні для тих, хто досі вагався і не купив, я вирішила зробити знижку на цю книгу! Запрошую прочитати цю драматичну, але затишну історію!

Уривок:

— Ми раптом раніше не зустрічалися?

Вона дивилася і очікувала відповіді.

А що він міг сказати? "Зустрічалися. Вісім років тому я тебе випадково..."?

Що доброго принесе раптово озвучена правда? Мирослава встане і піде, залишиться без роботи, хоча помітно, що їй дуже потрібна ця робота.

Якщо доля дала шанс хоч щось зробити для дівчини, яку скривдив у минулому, то треба ним скористатися. Мовчки, без зізнання.

— Світ тісний. А Луцьк — невелике місто, — відповів. — Теоретично десь могли зустрічатись. Хоча я не пригадую.

Вона кивнула, наче такої відповіді й очікувала. Остапові навіть здалось, що з її губ зірвався видих полегшення. Відповіла нарешті на його запитання:

— Я не ваша Ольга Степанівна, у мене немає такого досвіду. Але моя перевага — вік і свіжа голова, я можу швидко всього навчитися, швидко втягнутися у робочий процес. До того ж, для мене важлива гарна оплата, а у вас вона гарна при зручному графіку. За гроші люди здатні працювати не гірше, ніж за ідею, навіть думаю, що краще. Якщо візьмете мене, я дуже постараюсь і викладусь на всі сто відсотків.

— Чи бачили ви у вакансії, що крім обов'язків бухгалтерки маєте ще частково наглядати за офісом — замовити води, паперу для принтера, полити вазони тощо?

— Бачила, мені підходить.

— Чудово. Тоді завтра перший день вашого оплачуваного стажування. Ольга Степанівна ще працюватиме кілька днів і ознайомить вас з роботою.

Мирослава усміхнулася, зовсім не приховуючи радості від почутого. Або й, можливо, хотіла б повестися стриманіше, та не вийшло.

— Дякую. Тоді до завтра.

Вона підвелася, і він синхронно повторив за нею. Поспішно зіп'явся на рівні ноги, простягнув їй руку, щоб поручкатися в знак укладеної домовленості. Завжди так робив з чоловіками, а тут невідомо, що його побудило. Звичка? Чи бажання торкнутися її теплої шкіри? Або ж йому марилось, що тим рукостисканням вона, сама того не відаючи, пробачить йому давню кривду?

Мирося на мить затримала погляд на чоловічій руці, а тоді обережно вклала у неї свою долоню.

— До завтра, — відповів він.

А сам тримав і не хотів відпускати її пальці. Вони були холодними, а шкіра — такою ніжною, що боявся її подряпати самим дотиком. Перед очима замиготіли спогади короткими, але виразними спалахами. Її білі стегна, примружені очі, груди, що високо здіймалися. Стогін болю.

ЧИТАЙТЕ КНИГУ ТУТ

А також читайте мою новинку в процесі:

✨️ «До кінця днів»

***

Більше новин від мене і спілкування у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.