Моя книга наближається до фіналу, і ця сцена я не можу перестати думати про це.

Щоб ви зробили в данній ситуації? Підставили себе під удар? Мені було б цікаво. 

Він розуміє що ціль вона і пікап несеться саме в бік пасажира...секунди на роздуми...

Я вивернув кермо вліво, намагаючись утримати важкий позашляховик на мокрому бетоні.

​Але попереду, прямо по нашому курсу, з’явилася третя машина — масивний пікап, який різко дав по гальмах, перекриваючи нам шлях.

​«Пастка. Капкан закрився»

​Седан праворуч пішов на таран, цілячись прямо в пасажирські двері. У двері Марти. Вони хотіли вбити її першою.

​Час сповільнився. Кожна крапля дощу на склі здавалася застиглою в повітрі.

​"Я не дозволю. Тільки не сьогодні. Тільки не з нею. Можливо, там, усередині неї, уже є моє життя. Я випалю це місто, але вона вийде з цієї машини"

​Я не став гальмувати. Я до упору викрутив кермо вправо і смикнув ручник, кидаючи важкий позашляховик у керований, смертельний занос.

​— Я кохаю тебе! — прогарчав я, перекриваючи рев двигуна.

​Я розвернув машину. Я підставив свій бік під удар.