Ми з подругою якраз редагували другий розділ мого дебютного роману. І нам (ну, гаразд, їй) не сподобався один фрагмент — каже, що події там розвиваються надто стрімко. А от я від цього шматочка просто в захваті, тому вирішила поділитися ним із вами тут:

Хлопець нарешті почувається впевненіше: йому вдалося викликати у дівчини таку милу й щиру реакцію. Трішки розслабившись, він підносить руку до обличчя, збираючись нарешті зняти маску. Та в цю ж мить серце починає шалено вередувати — здається, грудна клітка заледве його утримує. “Може, зарано?” — подумки запитує він себе, відчуваючи знайому паніку й намагаючись перекласти провину за свій страх на серце, яке так недоречно калатає.
Софія обережно торкається його плеча. Вона без слів відчуває його внутрішнє заціпеніння, але не оголошує про це на весь світ — просто лагідно заспокоює вируючу бурю цим ніжним дотиком.
— Можеш зняти її. Обіцяю: що б там не було, я залишуся поряд, — Софія тепло погладжує його плече, даруючи ту рідкісну підтримку, якої йому так бракувало.
На душі хлопця нарешті настає штиль. Це дивне відчуття, ніби мама співає тобі колискову після насиченого й важкого дня. Він не відчував такої безпеки змалечку.
Але страх, що роками вростав під шкіру, не зникає від однієї фрази. Артур усе ще вагається. Його пальці підіймаються вгору і торкаються щільної тканини маски. За нею — гаряче, спітніле від хвилювання обличчя. У голові знову вибухає рій сумнівів: “А якщо вона лукавить? Якщо зараз на її обличчі з'явиться огида, і вона просто піде?” Його рука на мить завмирає, майже безсило опускаючись. Він дивиться на Софію, шукаючи в її смарагдових очах бодай натяк на фальш, але бачить лише чисте, спокійне чекання.
Це дає йому останню краплю сміливості. Артур робить глибокий, рвучкий вдих, зачіпає пальцями тканинну лямку за вухом і повільним, майже болісним рухом стягує цей клятий липовий щит.
Під маскою ховається обличчя, яке завмерло в очікуванні огиди. Артур відвертає голову, не наважуючись поглянути дівчині прямо в очі. Та все, що бачить Софія, — це світла пляма навколо губ, яка трохи заходить на щоки.
— Виглядає симпатично. Чого ти тільки так боявся? Це твоя унікальність.
Він не вірить дівчині й щоразу відводить погляд, намагаючись закритися долонею. Йому не подобається фокусуватися на собі, тому терміново потрібно змінювати тему:
— Все, досить обговорювати мою зовнішність.