Що ж, хоч би якою довгою була дорога, вона все одно колись закінчується...
Можна було б так сказати, якби дорога цієї історії була справді довгою і справді закінчувалася. Але, попри сьогоднішній вихід фінальної глави п'ятої книги, думки про продовження вже є. Питання лише у формулюванні нових ідей.
Якщо ви читали історію "Спряжіння", а тим паче якщо несподівано вам у ній щось сподобалося — саме час сказати про це! І навіть припустити, що ж там може статися далі. Раптом автор напише це прямо на замовлення?)
Втім, скажу відверто, історія ця була написана скоріше для себе. Початковий задум у далекому ще довоєнному році був пов'язаний із бажанням створити таку собі пародію, а потім він чомусь почав змінюватися. Усі персонажі раптом почали шукати своє місце, спробували проявляти свій характер, тож головному герою стало здаватися, ніби не він бере участь у пародії, а пародиією є сам автор. Так і намагався іноді заявити безсонними ночами під час нальотів, і розмови ці проходили на підвищених тонах. Ладно-ладно, не кличте санітарів...
Кумедно буває, ти готуєшся, збираєш матеріал, робиш заготовки, вивчаєш купу всього, а все це потім залишається лише маленьким, непоміченим епізодом. Тому, що не потрібно відкладати на роки! Гірше тільки тоді, коли втрачається стрункість ідеї або вона раптом виявляється примітивно плоскою. Мені особисто здається, тут важливо не почати кидатися в крайнощі. Краще примітивна, плоска, проста, дурна, ніж узагалі ніяка. Мине час, можна буде перечитати й тоді вже визначитися. Та й хто сказав, що й такі не мають права на життя? Ось ми часто шукаємо виразні засоби, потужні ідеї, складні системи, красиві описи, але ж при всій їхній важливості головне завжди — людина. Вона сама, її думки, голос, інтонації, сенси. Адже кожна людина — справжній всесвіт, для опису якого може не вистачити жодної книги. Головне, щоб це не була книга з психіатрії, втім, тоді вже краще бути її автором!)
Не дуже розумію, чому вирішив це написати, адже все одно ми найчастіше залишаємося непочутими, незрозумілими або зрозумілими не так. Одну й ту саму книгу можна побачити по-різному. Каюся, у мене є кілька таких, які я можу в будь-який день відкрити. Там є певні глави, окремі сторінки чи епізоди. І я їх читав незліченну кількість разів, але сумніваюся, що мені зрозумілі всі сенси, всі ідеї автора, який це написав. Я й чую взагалі-то голос не його, а перекладача. Але та книга стала річчю в собі, і не важливо, що думав автор, — важливо, який сенс і післясмак залишається у кожного, хто до неї доторкнувся. І нехай навіть на кілька митей він зміг зануритися у світ, вигаданий автором. Можливо, навіть трохи випірнути з якоїсь порожнечі чи важкості свого життя. І як у казці, навіть маленька миша зможе допомогти витягнути ту ріпку.
Сподіваюся, цей мій цикл на таке буде здатний. А якщо ні — що ж, спробуємо ще. Правда ж?

Наостанок — один малюнок, де є два дуже схожі на себе герої й один дуже не схожий на себе автор. Бодай тому, що це був час, коли вони тільки домовлялися щось розповісти про себе, тобто, 2011 рік. Хоча один з героїв з іншої історії, яку чекає оновлення. Хто де - вгадайте, якщо схочете)
(Насправді побачив таке у Ксенії Кови, разом з персонажами)     Дякую за увагу!