Чи є у автора право мати ліцензію на вбивство?

Це неймовірно важкий момент, коли від тебе залежить чи доживе герой до останньої сторінки…

І я, чесно кажучи, відкладав його якомога довше.

Коли пишеш історію, ім'я на сторінці — це вже не просто літери. За ними ховається справжня людина зі своїми звичками: жувати бамбук на пасажирському сидінні, стискати гайковий ключ, коли герой нервує, іноді мовчати. Та це мовчання говорить більше за будь-які слова.

Це і є момент, коли автор дарує персонажу життя — не тоді, коли вигадує ім'я, а тоді, коли вигадує звичку. Страх. Запах сорочки. Те, як людина дивиться на когось, кого любить…

І ось персонаж уже живе своїм життям. Але чи перестає він належати автору?

Скажуть: автор — це Бог свого всесвіту. І саме йому вирішувати, де буде дощ, а де — сонце. Хто народиться, а хто — ні. Кому не дожити до світанку. А хтось навіть проживе ще не одну книгу.

Але на відміну від Бога — автор відповідає перед читачем.

Чи не стане смерть героя дешевим прийомом — лише заради шоку, аби читач написав у відгуку: «Я ридала всю ніч».

І саме тому це важко.

Є персонажі, яких ти любиш так само, як любиш живих людей. Може — більше. Бо ти знаєш про них все. Ти був присутній при кожній їхній думці, кожному страху, кожному моменті, коли вони вибирали між правильним і зручним.

І коли приходить час — сидиш і не можеш написати це речення.

Не тому що не знаєш як. А тому що не хочеш.

Тому виникає справедливе питання: чи має автор право забрати те, що сам подарував?

І відповідь має бути — так. Але тільки якщо він робить це чесно.

Дозволити герою зробити останній вибір. І цей вибір — такий же його, як і всі попередні.

І тоді смерть, яка випливає з характеру, — це вже не вбивство. А продовження життя поза книгою?

А що ви думаєте з цього приводу?