Розділ 23. Дожити до світанку

Рей йшов навмання, обминаючи коріння й ліани, що випліталися з темряви, наче жили. Потім почув воду —  тихий заспокійливий шум протоки. І мимоволі усміхнувся: Ідеально. Ще й вмиюсь.

Він рушив далі на звук і невдовзі вийшов до стрімкої води, чия течія розривала місячне світло на тисячі срібних уламків.

Підійшов до найширшого дерева, розстебнув ширінку, заплющив очі й зітхнув з полегшенням. У цю мить навіть шурхотіння джунглів здалося йому лагідним.

Ледь чутно, за спиною, за якихось три кроки, хруснула суха гілка.

Рей навіть не поворухнувся.

— Ну що, Томмі, теж надумав? — засміявся він, не озираючись. — А казав, що ніг не відчуваєш…

Відповіді не було.

Натомість — холодний дотик металу між лопаток.

Тверду крицю, вперту в спину, неможливо сплутати ні з чим. Навіть крізь щільну тканину мокрої від поту сорочки.

Дуло…

— Đứng yên. Giơ tay lên. (Не рухайся. Руки вгору.)

Усередині Рея все на мить скам’яніло. Серце зробило шалений кульбіт і забилося десь у горлі. Голова запрацювала з гарячковою швидкістю, прораховуючи варіанти. Це точно в'єтнамська. Бігти? Які шанси? Ніяких. Кулі навіть летіти не доведеться. Бійка? Навряд чи сам.

Якщо це патруль...

Через кілька хвилин вони прийдуть на галявину. Том. Кімі. Чантра. Кінець усім…

У цю секунду Рей відчув холодне тепло військового жетона. Треба влаштувати галас — якомога більше галасу. Спровокувати...

Сподіваюся, їм вистачить часу сховатися.

Автомат ще дужче вперся в спину.

— Nhanh lên! (Швидше!)

Рей слухняно повернувся. І, дивлячись просто в очі молодому в'єтнамцю, закінчив те, що почав кілька секунд тому. Прямо на його штани.

Запала секунда тиші.

Обличчя солдата витягнулося від шоку. Потім перекосилося від люті. Приклад автомата врізався Рею в щелепу.

Світ спалахнув білим. Ноги підкосилися. Але він утримався. І відразу вдарив у відповідь.

Кулак Рея влучив просто в адамове яблуко.

В'єтнамець захрипів.

Другий солдат одразу направив автомат на Рея і спустив гачок.

— Đừng bắn! Hắn phải sống! (Не стріляти! Він потрібен живий!)

В'єтнамська повернула Рея до реальності. Боєць в оливково-зеленій гімнастерці з вишитою червоною зіркою на комірі одразу сіпнув ствол угору — коротка черга розірвала ніч, кулі просвистіли в небо. Решта миттєво опустила зброю.

Як тоді на пустирі біля вогнища — коли кулі самі вирішували, куди летіти.

Рей підняв погляд угору і усміхнувся.

Так ось до чого ти мене готував.

Від удару прикладом у спину, а потім по пораненій нозі Рей упав на коліна, дивлячись просто в автоматне дуло. З розбитої губи текла кров, права щока швидко набрякала, але обличчя скривила шалена, переможна гримаса. Він важко дихав, дивлячись на переляканих солдатів.

Я точно наробив галасу. Справа за Томом.

Різкий звук, мов тріск сухих бамбукових стебел, вирвався з темряви й так само швидко згас у нічному гомоні.

Том підхопився.

АК-47.

— Рей!

Десь осторонь пролунали приглушені голоси й ще один короткий постріл.

Поки Том шукав очима карабін, старий кхмер виник перед ним нізвідки. Його очі в темряві блищали, як у дикого звіра. Він коротко, але безапеляційно хитнув головою й зробив різкий жест рукою вниз.

Том відчув, як важка, зашкарубла долоня Чантри залізною хваткою лягла йому на плече й притиснула до землі з такою силою, що в нього хруснули суглоби.

— ស្ងាត់! (Тихо!) — прошипів старий. — អ្នកនឹងសម្លាប់យើងទាំងអស់គ្នា។ (Ти вб'єш нас усіх.)

Кімі вчепилася в Тома обома руками. Її очі були величезними й повними жаху. Вона не промовила ані слова — лише тримала його, благаючи поглядом залишитися.

— រហ័សៗ! ប្រមូលវត្ថុហើយលាក់ខ្លួន។ (Швидко збирайте речі й сховайтеся.)

Потім показав пальцем на себе.

— ខ្ញុំនឹងទៅតាមសម្លេងកាំភ្លើង។ (Я піду на постріли.)

Він наче знав, як треба діяти.

Я що, знаю кхмерську? Чи це просто інстинкт?

Не встиг він оговтатися, як вони вже пробиралися крізь хащі.

— ទីនេះ។ (Тут.) — Чантра зупинився.

Це була природна заглибина серед дикого вапняку, що вріс у джунглі Лаосу. Каміння, вкрите товстим оксамитовим шаром вічнозеленого моху, утворювало ідеальний кам'яний грот.

Простір виявився напрочуд затишним. Ніша в скелі була достатньо широкою, щоб двоє людей могли сидіти пліч-о-пліч, розчинившись у густій тіні. Кам'яні стіни надійно прикривали спини, відсікаючи все, що могло загрожувати ззовні.

Кам'яна паща дихала вологою прохолодою: сирою землею, столітніми ліанами та мокрою корою.

Перед входом розрісся велетенський кущ гігантського таро. Його глянцеві темно-зелені листки, схожі на вуха слона, важко звисали на товстих м'ясистих стеблах.

Кхмер кинув речі до схованки, залишивши при собі лише дао.

— បើខ្ញុំមិនត្រឡប់មកវិញនៅពេលព្រលឹមទេ — ចូលទៅភាគខាងជើងដោយគ្មានខ្ញុំ។ (Якщо не повернуся до світанку — йдіть на північ без мене.)

Кімі обняла батька, її погляд відповів замість слів.

Старий майже беззвучно зник між деревами. Том заштовхнув Кімі вглиб прохолодного грота і надрізав товсті стебла таро. Велетенські листки із шелестом зійшлися, перекриваючи вхід. Зелена стіна зімкнулася, залишивши їх удвох у повній темряві та заціпенінні.

Чантра рухався крізь ніч, мов тінь.

Не біг. Біг би тільки дурень.

Він ковзав між деревами повільно, майже нечутно, тримаючись нижче за лінію папоротей. Кожен крок був вивірений. Кожна гілка, кожен корінь помічені ще до того, як стопа торкалася землі.

Пострілів більше не було. Лише далекі голоси. За кілька хвилин він побачив сріблястий відблиск води.

Струмок.

Чантра відразу ліг у високу траву на схилі й завмер.

Унизу рухалися люди. Четверо в'єтнамців. Місяць виринув з-за хмар — і Чантра побачив автомати, рюкзаки, широкі полотняні капелюхи.