Новий розділ «Сиделки для механічного Бога» вже на сайті.

Називається він «Басейн пам’яті».

І так, якщо в підводній станції є басейн із чорною водою, а попередня сиделка залишила запис: “не дивіться у воду” — то, звісно, герої туди підуть.

Бо інакше навіщо ми взагалі пишемо хорор?

У цьому розділі Еліна, Карпенко і Мара нарешті доходять до місця, де Л-7 зберігає не просто дані.

Там голоси.
Запахи.
Біль.
Чужі спогади.
І те, що люди дуже люблять називати “процедурою”, коли не хочуть називати злочином.

Мені хотілося, щоб Л-7 був не просто страшною машиною на дні океану.

Страшна машина — це просто.
Набагато страшніше, коли істота намагається зрозуміти любов, але не знає різниці між “пам’ятати” і “не відпускати”.

У новому розділі з’являється Ніна.
Не зовсім жива.
Не зовсім мертва.
І з дуже неприємною правдою про серце Л-7.

Після цього басейн уже не здається просто басейном.

А вода — просто водою.

Розділ «Басейн пам’яті» уже можна читати тут:

https://booknet.ua/book/sidelka-dlya-mehanchnogo-boga-b454166