— Чому ти не зізналася мені?! — гарчить Нарак, і його зіниці стають вертикальними. О, почалося! Правий був Лаусен, коли говорив про звірину сутність, яку не викорінити...
— І що б ти зробив? — примружившись, запитую його, краєм ока косячись на Белгарда. А той явно насолоджується виставою! Відкинувшись на спинку крісла і схрестивши руки на грудях, король уважно спостерігає за нашою розмовою, переводячи погляд із мене на Нарака і назад при кожній фразі.
— Що б я зробив?! Та припинив би цей балаган тієї ж миті й замкнув би тебе в маєтку!
Ось так ось… А я ще сподівалася, що він не зрадить мене. Промовисто дивлюся на Белгарда, нагадуючи йому його ж слова. Король у відповідь лише знизує плечима.
— І не доповів би владі, порушивши закон, чи все-таки привласнив би мене та одягнув нашийник?! — тихо запитую, дивлячись йому в очі.
Нарак деякий час лише ричить у відповідь, покриваючись лускою і випускаючи пазурі.
— А й справді, друже, як би ти вчинив? — цікавиться Белгард, пильно дивлячись на Нарака. Він поставив лікті на стіл і з'єднав великі та вказівні пальці, як зазвичай робить, коли його щось дуже зацікавило.
— Я б не дозволив тобі ризикувати собою, порушуючи закони Султанату!
— Тобто привласнив би! — констатую факт.
— Заради твоєї безпеки! — гаркає Нарак. — Одне твоє падіння на фіззаліку чого тільки варте було! А цього можна було уникнути!
— І не тріпати тобі нерви….
— Так! І це теж!
— То ти через це бісишся, що тобі довелося через мене трохи напружитися?