Всім привіт!

Запрошую до іще одного оновлення.

✨✨✨

— Про що ви розмовляли? — розпитую, не в змозі втримати емоції.

Мати уважно дивиться на мене, а тоді, примружившись, питає у відповідь:

— А чому ти так розпитуєш?

— Просто цікаво. — Відмахуюся та обманюю. — Давно не бачилися. — Підіймаюся, бо апетит зник миттєво. Але зупиняюся біля столу і вкотре питаю: — Влада питала про мене?

— Ні. Та я питала, як вона. — Мати хмикає і замислено додає. — Знаєш, дивно це все якось... Така красуня й досі не заміжня.

— А дитина тоді чия? — стурбовано перепитую.

Ловлю на собі пильний погляд мами. Вона знизує плечима і переповідає:

— Малий називав її матір’ю.

Про себе хмикаю та старанно приховую свої емоції. Бо слова матері наче грім серед ясного неба. Не розумію, чому вона мені сказала, що малий вихованець садка.

— Я не знаю, Глібе, як там та що до чого, але щось та й не сходиться...

— Що ти маєш на увазі, мамо? — напружено цікавлюся.

— Цей малий мені здався таким схожим на тебе в дитинстві. — Вона зітхає та додає. — Але ти не бери це близько до серця. Бо це в мене, мабуть, параноя. Я просто хочу онуків, от і бачу те, що хочу бачити.

Копія холостяка...

Приємного читання!♥️