У ньому з’являється Павло Деркач — місцевий музейник, архіваріус і людина, яка, здається, пам’ятає всіх, кого село дуже зручно навчилося не рахувати.

Він говорить м’яко.
Пропонує чай.
Знає старі історії.
Зберігає імена, речі, уривки чужих зникнень.

І саме тому від нього трохи моторошно.

Бо є люди, які пам’ятають не просто з доброти.
Є люди, які роками складають чужі таємниці в коробки — і мовчать, доки знову не зникає дитина.

У третьому розділі Орися починає розуміти: Мертвий ліс — це не тільки легенда.
І не тільки місце, куди зручно списувати провину.

Хтось у цьому селі дуже добре знає, де не треба шукати.
А хтось — пам’ятає тих, кого так і не знайшли.

Розділ 3 уже тут:
https://booknet.ua/book/eho-mertvogo-lsu-b454285