Схоже, я трохи зникла
Здається, вже майже рік.

Здається, неначе натхнення
Непомітно торкнулось повік.

Муз за собою покликав,
Співаючи творчі пісні.

Я і побігла слідом,
Щоб не втратити думки ясні.

Ось такий кривий віршик власного авторства Вам у нічну сторінку. Здається, Саня (вона ж Фата Моргана, для своїх - Марево) і справді зникла кудись. Навіть не впевнена, чи ще пам'ятає мене тут хтось. Але навіть якщо Ви, милий гостю, і не в курсі (поки *надхитра посмішечка*) хто я така: не біда. Втягнетесь. Бо Олександра має серйозні та рішучі наміри повернутися до регулярного авторства на Букнеті, строчити блоги та радувати колишніх шанувальників "Елементорів" оновленнями в історії. А я не припинила її писати, нє-нє. В запасі ще кілька розділів для публікацій. І дуже багато для подальшого написання.

Тож, по-перше, мабуть похвалюся, що нарешті вийшла з творчої кризи (лол, Сань, так і кажи людям, що знайшла час, бажання та сили на письмо). Тому від щирого серця бажаю усім, хто тимчасово взяв паузу, обов'язково повернутися до своєї милої праці. Адже, переконана, кожен, хто хоч раз намагався писати і отримав найсправжніше задоволення від цього, себто приємне відчуття наповненості душі та полегшення від вилитих та матеріалізованих у слова та букви думок, - назавжди полюбить цю справу.

Тож, тепер трохи про свіженькі новини та де мене носило ці вісім (?) місяців. По корпусу видавничого мене носило. Адже нині я студентка-журналістка, а за сумісництвом та згідно з моєю освітньою програмою - майбутній видавець та редактор.

Ремарочка: спеціальність мрії для такої, як я. Що може бути краще, аніж, окрім того, як читати та писати книги, аналізувати їх, редагувати, продавати, верстати та ще купу всього, що пов'язане буквально з усім, що друкується та публікується?

До слова, я тепер трошки шарю за риторику та ораторське мистецтво (знову похвалюсь: склала іспит автоматом на відмінно, а підсумкову промову підготувала "прекрасно" та "блискуче"), але мій дрижачий голос ще потребує тренувань. Також трішки розбираюся у верстці і макетуванні, аналізі класичної і сучасної літератури, використанні ШІ, базовій журналістиці та решті подібних речей. Попереду останній весінній екзамен, який планую закрити на сотню (удачі можете не бажати, ця панянка чомусь мене не любить, а тому вивозитиму знаннями та харизмою).

У мене виріс пес, якого я, здається, колись згадувала тут ще щеням. Тепер маю двадцяти (плюс) кілограмове щастя, яке прямо зараз хропить під боком та дещо сердиться, що я так пізно займаю її диван. 

Я знайшла однодумців, перебуваю у колі людей, які горять своїми мріями та цілями, маю просто прекрасних друзів, з якими час від часу збираюсь в гуртожитку, щоб поїсти ролів чи гречки (в залежності від фінансового становища біднуватих студентиків) та обговорити дитячі травми.

В перше в житті була в кіно та театрі. Тепер страшенно люблю останній.

Час від часу відкривала рукопис, але майже ніколи не вносила туди жоднісіньких змін. Заганялась з цього приводу та впадала у мінідепресії, плакала, карталась, лінувалась, шукала виправдання та відмазки перед самою собою та внутрішнім генієм (мої старі друзі тут, певно, пам'ятають цього чоловічка). Та нещодавно, в котре намагаючись відволіктись від набридливих думок та самоусвідомлення, що тікаю від власних бажань-страхів, під час перегляду одного клішованого офісного ромкому, головна героїня раптом кинула фразу, яка стала певним знаком, поштовхом, як любить говрити моя мама: чарівним пенделем для мене. Саме вона повернула моє натхення та завзятість до писання.

Я хочу писати. Писати, а не шукати приводів, щоб НЕ писати.

Дивно впізнавати в рандомних словах з рандомного фільму власний стан. І не менш дивно визнавати істину, що в цих словах ховалась.

Скучила за Вами. За всім цим. За старою собою, сповненою ідей, мрій та сил втілювати їх.
І, здається, сили таки знайшлися нарешті. 

А тому для всіх тих, хто чекав та сподівався на продовження дилогії мого веброману (пари з класичної та масової літератури допомогли збагнути, що поки що мою писанину краще називати саме так), я маю гарні новини. На моїй сторінці вже зв'явилася перша половина Розділу 29. Ігри з часом! Запрошую до перегляду та буду рада побачити фідбек в коментах.

Лишайтесь зі мною, бо наступного разу я завітаю сюди з цікавими (сподіваюсь) темами для блогів. Буду рада обговрити з Вами труднощі та принади письменницької рутини та "жизи".

Успішної творчої ночі, натхнення та нехай вітер завжди розправляє Ваші вітрила!

Вітер здіймається, нам варто жити!

З повагою, 

Ваша Саня.