Коли до мізків трохи повертається здатність оцінювати ситуацію, перше про що я встигаю подумати:
«Сподіваюся, це була не ініціалізація Істинності…»
— Ні, Істинність не ініціалізується, поки ти не обернешся та не пройде перше доросле линяння… — буденно повідомляє мені Нарак.
— Я що, сказала це вголос?
— Так. Ти зовсім розслабилася і перестала себе контролювати, — з осудом каже хлопець.
Намагаюся влаштуватися зручніше на його плечі та закидаю на чоловіка ногу, але Нарак спочатку знімає її зі свого стегна, а потім акуратно виймає з-під моєї голови руку.
— Йди геть… — без жодних емоцій говорить він, наче ми щойно не досягли разом піку, а читали конспекти. Про те, що він позбавив мене цноти, я взагалі мовчу!
— У сенсі??
— Іди до себе. Перевдягнися. На нас Белгард чекає…