Мої герої Морган та Луна з книги Спадок Темного Лісу завітали у гості до авторки MargFed у книгу Живий Метал: Прокляття Крил

Луна та Морган, тримаючи в руках мапу, блукали невідомими вулицями чужого міста.

— Цілий золотий віддав за цю безглузду мапу! Нічого не зрозуміло: якісь квадратики, позначки, закарлючки, — важко зітхнув Морган. — Треба було брати з собою Велеслава, він мастак розгадувати такі ребуси.

— Ой, щоб він знову прочитав нам лекцію своїм повчальним тоном? — Луна закотила очі й спробувала скопіювати манеру Велеслава: — «Втручатися у справи паралельного світу категорично заборонено! Це призведе до порушення всесвітньої рівноваги...» А Яро чекати не буде, його треба визволяти з лап металевих потвор. Йому, мабуть, й той перстень уже зовсім тисне...

— Ну і що? Що страшного в перстні? Я ось ношу свій і нічого, — Морган продемонстрував свою руку з гербом Вульфхартів на вказівному пальці.

— Ну... річ у тім... що перстень не на руці... — Луна ніяково відвела погляд.

— А де ще його можна носити? — замислився Морган і опустив очі донизу. — На ногах, чи що? Це ж незручно. І хто його там побачить? — міркував він уголос.

— Не на ногах! Та яка різниця де! Треба рятувати мисливця!

— Не на руках, не на ногах?! — Морган раптом зупинився як укопаний, і на його обличчі відобразився жах. — Ой-йо-йой... Я повертаюся назад!

— І залишиш свою сестру саму виконувати операцію «Врятувати рядового Яро»? — Луна жалібно зсунула брови, а потім зазирнула у книгу — Ми вже близько, якщо вірити опису з цього фоліанта «Живий Метал».

І справді, невдовзі у прозорому череві якогось залізного монстра вони побачили чоловіка, який точно підходив під опис Яро: довге руде волосся, окуляри та одяг. Бідолаха сидів нерухомо.

«Мабуть, паралізований страхом!» — вирішив Морган і, не вагаючись, вихопив меча та кинувся в атаку на потвору.

Луна миттєво помітила, що нижні чотири лапи чудовиська не захищені металевою бронею, і завдала по ним кілька точних ударів кинджалами. Морган тим часом уже вибив одне вогняне око створіння, яке люто гарчало, наче живе. З ран потвори, залишених мечем, цівкою потекла чорна демонічна кров, а подекуди з нутрощів звіра з тріском виривалася вогняна енергія.

Нарешті залізне чудовисько з брязкотом виплюнуло Яро зі свого черева.

— ***Цензура...*** ***цензура...*** ***цензура!!!*** — невідомою, але дуже експресивною мовою «подякував» їм за порятунок Яро. — Щоб ви, ***цензура***, пішли на ***цензура***!

— Не дякуй, друже, — Морган гордо підняв підборіддя, удаючи, що чудово розуміє цю химерну говірку. — Головне, що ти цілий і неушкоджений.

Зі стійким відчуттям виконаного обов'язку Луна та Морган ступили в магічний портал і повернулися додому.

Яро ж залишився стояти посеред вулиці, споглядаючи те, що хвилину тому було автомобілем.

— Прокляті відьмаки та відьми! Зовсім ***цензура*** дахом поїхали... Розанна ні за що не повірить, що вони зробили з її машиною, — він зітхнув, оглядаючи понівечені залишки лімузину відьми. — Хоча, пофіг. Хай Даріель її на руках носить, у нього ж крила є. Нехай користується ними. Може, їх обох наступного разу наше ППО зіб'є.