Чому доброту часто плутають зі слабкістю?

Писала новий розділ і раптом спіймала себе на цікавій думці.

«Якщо я сижу у своєму царстві і не чіпаю вас, то це не ваша заслуга, а моя милість».

І знаєте, мені здається, це працює не лише в книгах.

Ми часто звикаємо до добра, терпіння та поваги інших людей настільки, що починаємо сприймати їх як належне. Забуваємо, що за спокоєм іноді стоїть не слабкість, а сила. Не безсилля, а свідомий вибір не тиснути, не воювати і не доводити свою правоту.

А потім дуже дивуємося, коли людина, яка довго мовчала, раптом нагадує, ким є насправді.

Можливо, справжня сила не в тому, щоб постійно демонструвати владу. А в тому, щоб мати її і не користуватися нею без потреби?

— На коліна, — холодно наказав я. Олімпійці перезирнулися. У їхніх очах вперше за багато століть з’явився справжній страх. Один за одним вони почали ставати на коліна.

— Здається, ви забули, хто я, — тихо промовив я, обводячи їх поглядом. — Якщо я сиджу у своєму царстві і не чіпаю вас, то це не ваша заслуга, а моя милість. І ви, здається, почали нею зловживати. Гермес дивився на мене благальними очима, натякаючи, щоб я хоч його відпустив.

— А ще ви забули, — продовжував я, — що Зевс керує небесами, Посейдон — морями, а я — володар підземного світу. Тут ви правите тимчасово. А в моєму володінні ви будете вічно. Тож задумайтеся, чи варто мене недооцінювати.

Коли останній бог став на коліна, я трохи послабив пута, але залишив тонкі нитки тіні, щоб вони постійно відчували мою присутність.  

Нові розділи вже на сайті ❤️

Запрошую до читання! З нетерпінням чекатиму на ваші відгуки, емоції та враження. Кожен коментар для мене дуже цінний .