Фанфік: Гоуст/ожп

 

На зв'язку головна відьма Букнету ✨

Не минуло й пів року, як я повернулася сюди з дечим цікавим. Фанфік про сексі-шмексі Саймона Гоуста Райлі і ОЖП. Знаю-знаю, частина з вас насупила брівки й подумала: «Який ще фанфік? Який Гоуст?». Зате ті, хто в темі, згадали прекрасні часи проходження гри Call of Duty і вже судомно перевіряють, чи на запобіжнику гвинтівка.

Давайте одразу розставимо крапки над «і». Навіть якщо ви в житті не тримали в руках геймпад, нічого не знаєте про військові протоколи розвідки Великої Британії, а слова «ОТГ-141», «Соуп» чи «Прайс» звучать для вас як назви іноземних брендів побутової хімії — вам сюди МОЖНА і ТРЕБА.

Чому? Бо ця історія взагалі не про стрілялки. Це історія про те, що буває, коли в одній старій міській панельці крізь тонку бетонну стіну стикаються два абсолютно протилежні всесвіти.

У лівому кутку рингу (квартира №42): Саймон «Гоуст» Райлі. Велетенський, похмурий лейтенант спецназу, який вважає, що найкращий засіб від усіх проблем — це дисципліна, маска-череп і повна відсутність емоцій. Смертельно втомлений професійний вбивця, від якого пахне порохом, залізом і тотальною зайобаністю. 

У правому кутку рингу (квартира №41): Єва. Тобто, я. (всі мої героїні — трохи я, що поробиш). Рудоволоса відьма у довгих сукнях, яка дзеленчить екстравагантними шаманськими цяцьками, розкладає Таро при свічках і в гробу бачила його армійські накази. Вона не боїться крижаного погляду і вміє стріляти очима так, що у британського танка летять усі системи навігації.

Між ними — шалена хімія, іскри від якої летять сильніше, ніж від оголеної проводки прогнилого під'їзду. Хімія, що її цей дубовий спецназівець затято відмовляється визнавати, сахаючись дотиків, як прокажений, і тікаючи з сусідської кухні посеред ночі.

Буде гостро, емоційно, іронічно і головне — весело. Цей фанфік точно збере крінж-пакет з усіх можливих кліше (ви на назву тільки погляньте, це ж пиздець уже на старті), але він не залишить нікого байдужим. 

Перша глава вже на сайті! Заварюйте чаю (чи наливайте просекко, як це часом робить Єва) і біжіть читати. Пишіть у коментарях, як вам «страшко» Гоуст і чи виживе його психіка після зустрічі з Таро.

Чекаю на ваші теорії і враження в коментарях. 

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Скільки вашої особистості у ваших книгах?
Привіт, друзі ❤️ Мені дуже хочеться почути те, що у вас на душі. Але почну із себе. Мені здається, саме так буде чесно ) Вчора я замислилася, для чого прийшла на цю платформу... І, як виявилося, не просто писати й бути
Перша глава вирішує все?
Хай. Кажуть, що читач вирішує, чи читати книгу далі, вже після першої глави. А інколи — навіть після перших кількох сторінок. І, чесно кажучи, це трохи лякає. Адже саме на початку автору потрібно зробити майже неможливе.
Чому ми іноді співчуваємо лиходіям?
Привіт. Зазвичай саме герой має викликати нашу симпатію. Ми переживаємо за нього. Хочемо, щоб він переміг. Радіємо його успіхам. Але іноді все відбувається зовсім навпаки. Лиходій програє... І чомусь стає його шкода. Чому
Перепис моєї сімейки♡
Дорогі читачі, перед моїм тріумфальним поверненням, я хотіла б знати, чи ви взагалі читаєте блоги. Нічого такого не прошу. Просто поставте "+", якщо ви побачили цей блог і будете читати інші. Вони будуть виключно про книги.
Чи можна написати книгу без головного героя?
Хай. На перший погляд відповідь здається очевидною. Звісно, ні. Адже будь-яка історія повинна мати героя, за яким читач буде стежити від першої до останньої сторінки. Але чи справді все так просто? Є книги, де увага постійно
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше