Ось такий костюмчик Аліса вибрала для офісу. :)))

Двері відчинилися, і я чарівно усміхнулась, виходячи в коридор.

Артем уже стояв там із таким обличчям, ніби передчасно постарів років на десять. Поруч — Влад, який спочатку подивився мені в очі, а потім повільно опустив погляд нижче. І ще якийсь незнайомий хлопець, що після моєї появи ледь не вдавився кавою.

Я, грайливо усміхаючись, попрямувала до них, цокаючи підборами по плитці. Артем дивився на мене так, ніби в нього просто зараз починався нервовий зрив, Влад — так, ніби шкодував, що взагалі дожив до цього ранку, а незнайомий хлопець поруч явно був єдиним, кому вся ситуація подобалась.

— А що у вас з обличчями, хлопчики?

Я невинно кліпнула очима, ніби гадки не мала, що саме могло викликати таку реакцію.

А ось такими поглядами зустріли Алісу "хлопчики" біля ліфту. :)))

Артем мовчав. Просто мовчав, дивлячись на мене так, ніби забув усі слова або ж гарячково підбирав їх цензурні аналоги.

А от Влад… у нього навіть щелепа напружилася. І найсмішніше — він явно намагався дивитися мені в очі, але погляд усе одно вперто зісковзував нижче, до моїх грудей, які ефектно піднімав топ. О, так. Чудовий початок робочого дня.

Першим заговорив незнайомий хлопець.

— Я оце думаю: може, мені не звільнятися? Впевнений, ми з Алісою непогано разом спрацюємось.

Читати: "Шалена для архітектора" 

Мої соцмережі: ТікТок та Інстаграм