Що спільного моєю книгою та романом Паланіка?

Привіті! 
Сьогодні я хочу запросити вас до  розмови про літературні таємниці. Коли письменник виходить до аудиторії зі своєю першою книга, це завжди виклик.
Знаєте, що об'єднує мою книгу «Право на ніжність» і знаменитий «Бійцівський клуб» Чака Паланіка?
Обидва ці твори — це дебюти. І обидва — це книги-полеміки.
Коли Паланік у 1996 році випустив свій перший роман, це був не просто старт, це була гучна, скандальна полеміка з усім тогочасним суспільством. Через брутальність, бійки та хаос його книга сперечалася зі світом, який затис людей у лещата емоційного заціпеніння та самотності. Паланік кинув виклик черствості системи за допомогою кулаків.
Мій дебют на Букнет — це теж полеміка. Але я сперечаюся з цим світом зовсім іншою зброєю. Я доводжу, що вихід із внутрішньої кризи — це не деструкція, а сміливість зняти броню й повернути собі... право на ніжність.
Психологічні вузли в наших книгах зав'язані однаково туго, але розв'язуються по-різному. В «Бійцівському клубі» змучений самотністю Головний Герой створює вигаданого Тайлера і занурюється в справжній хаос, кров та руйнування, бо тільки через фізичний біль може пробити емоційну глухоту й відчути себе живим.
Я, як авторка, у своєму дебюті теж створила сильного чоловіка —  Володю, Майстра спорту. Але я помістила його в наш, абсолютно реальний і нещадний «бійцівський клуб» — у буремні 90-ті роки. Його молодість пройшла в рекеті, де право на життя виборювалося виключно силою. Володя пройшов через стрілки, розбірки та закон джунглів. Щоб вижити, він закрив серце на тисячу замків, збудував навколо душі титанову броню і забув, що таке жаль чи слабкість.
Герой Паланіка занурюється в руйнування, щоб хоч якось розбудити замерзлу душу. А я проведу  Володю крізь реальність його темного минулого, щоб показати: по-справжньому повернути людину до життя може не біль, а кохання.
Чоловік, який звик розмовляти лише мовою сили, раптом опиняється беззбройним перед жінкою. Його руки, які вміють тримати удар і відбирати, тепер тремтять, коли торкаються її щоки. Бо він боїться її зламати.
Для колишнього бійця 90-х дозволити собі бути ніжним — це не слабкість. Це вища форма мужності. Це його особистий, найважчий дебют у світі справжніх почуттів. 
У нових главах Володі доведеться вирішити: чи зможе він нарешті відпустити минуле заради  теперішнього?
Як ви вважаєте, мої дорогі читачі: що вимагає більшої сили — вступити в бій із цілим світом чи ризикнути й відкрити своє серце одній-єдиній людині?за будь-якою бронею — чи то вигаданого Тайлера, чи то вигаданого Володі з 90-х — завжди стоїть одна й та сама потреба. Потреба в тому, щоб людину нарешті зрозуміли, прийняли й дозволили їй скинути зброю.
Чекаю на ваші  коментарі під постом! Ваша Марія Рід.